Прикладом цілеспрямованої і успішної підтримки рядом програм інноваційного розвитку є урядова програма "Програма підтримки інноваційних досліджень малого бізнесу" (Smal Business Innovation Research - SBIR), відповідно до якої 11 федеральних відомств, що фінансують науку, повинні були направляти фінансові кошти, у розмірі 0,2% від свого наукового бюджету на розвиток наукових розробок невеликих наукомістких підприємств. У 1989 році цей податок виріс до 1,25%, а з 1996 року його ставка підскочила з 2 до 2,5%. У результаті скромна 50-мільйонна програма 1983 року виросла в бюджеті 1997 року уже до 1 млрд. дол.

У розвинутих країнах розроблені і спеціальні програми підтримки інновацій через малі венчурні підприємства. У рамках цих програм визначаються напрямки, розміри і джерела фінансування. Так, у США всі федеральні відомства і 12 агентств по розвитку малого бізнесу з бюджетом більш 100 млн.дол. зобов'язані передавати 1,25% своїх фінансових ресурсів для забезпечення діяльності дрібних науково-дослідних компаній. З федеральних фондів фінансується 35% усіх витрат дрібних компаній на НДДКР. Ці кошти розподіляються в конкурсному порядку, у виді безоплатних цільових субсидій-грантів. Держава підтримує своїми субсидіями діяльність багатьох "інкубаторів" малого бізнесу, створює сприятливі умови для діяльності венчурних фондів, обсяг операцій яких у сфері малого бізнесу досягає 4-4,5 млрд. дол. у рік.

Фірми венчурного капіталу створюються спеціально для фінансування інноваційного бізнесу і займаються тільки венчурними фінансовими операціями. Вони мають свою специфіку організації і займають особливе місце в системі фінансово-кредитних установ. Для них характерна висока ступінь концентрації капіталу: середньостатистична ФВК керує фондами в розмірі 70 млн. дол.

Окремо виділяються малі фірми венчурного капіталу (у формі інвестиційної венчурної фірми створюється фонд, який надає позики на розробку й освоєння винаходів, зроблених поза великими компаніями, причому найчастіше такі фонди чи інвестиційні фірми формуються декількома корпораціями). Американська держава частково фінансує МІФ (малі інвестиційні фірми) через інвестиційні компанії малого бізнесу ("Small Business Investment Companies" - SBIC), закон про створення яких вийшов ще в 1958 році. SBIC створюються за участю держави, мають податкові і фінансові пільги і державні гарантії по кредитах (до 75%), наданим малим фірмам. Ці компанії забезпечують МІФ венчурним капіталом, субсидованим державою. З дня появи і до початку 90-х років SBIC виплатили 55 тис. малим компаніям 8,5 млрд.дол., у тому числі 2,6 млрд. у виді державних кредитів.

Непрямі методи, використовувані в державній інноваційній політиці, націлені, з одного боку, на стимулювання самих інноваційних процесів, а з іншого боку - на створення сприятливого загальногосподарського і соціально-політичного клімату для новаторської діяльності. Деякі з них наведено нижче.

Податкове регулювання вважається основою непрямого регулювання інновацій. Завлин П.Н. Обеспечение стимулирования инновационной деятельности // Проблемы науки. – 1999. - №10. – С.15 Всі без виключення розвинуті країни здійснюють регулювання підприємницької активності, зокрема й інноваційної, рівнем оподаткування прибутку. Існує залежність, яка враховується Міністерством промисловості Швеції: "якщо розмір податку на прибуток варіює між 0 і 25%, то схильність до підприємництва швидко зменшується, якщо ж податок досягає 50% від прибутку, то схильність до інновацій і зв'язаними з ними капвкладеннями практично зникає" Санто Б. Інновація як засіб економічного розвитку. Пер. с угорець. - М.: Прогрес. - 1990.. Важливість цього інструмента державного регулювання усвідомлюється практично у всіх промислово розвитих країнах, і кожна з них прагне знайти свою оптимальну модель оподаткування прибутку. У США система податкових пільг на НДДКР існує з 1981 р. Відповідно до федерального податкового законодавства США витрати фірм на НДР у повному обсязі виключалися із сум, що підлягають прибутковому оподатковуванню. Тривалий час у США діяли законодавчо закріплені норми повного звільнення венчурного бізнесу від сплати будь-яких податків на 5 - 10 років.

Зараз в США податкові пільги зменшено. Податкова знижка припускає можливість відрахування витрат на НДДКР, пов'язаних з основною виробничою і торговою діяльністю платника податків, із суми оподатковуваного податком доходу. До 1985 р. вона складала 25%, у даний час - 20%.

В Канаді визначений графік поетапного зниження податків на прибуток корпорацій з 28% до 21% протягом чотирьох років, починаючи з 2000. Комлев С. Венчурные фонды в экономике высоких технологий (пример Канады) // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №6.-С.86. Значні пільги надаються при оподаткуванні доходів від приросту капітальних активів. В США в базу оподаткування включається дві треті величини такого доходу при федеральній ставці 20%, до якої додаються різні по величині ставки штатів. Причому В деяких штатах ставки місцеві ставки на податок з прибутку являються нульовими, у випадку інноваційної діяльності фірми. В Канаді з 2001 до бази оподаткування включається половина такого доходу при 32% ставці оподаткування. В цій країні повністю звільняються від податку на прибуток від продажу цінних паперів або об’єктів власності фізичні особи або компанії у випадку якщо отриманий таким чином прибуток буде реінвестовано у виробництво. Обсяг капітальних вкладень, що звільняються від податку становить 2 млн. кан. дол. (до 2000 р. – 500 тис. кан. дол.). Максимальний обсяг активів підприємств, куди можуть бути направлені звільнені від оподаткування капітальні вкладення має не перевищувати 50 млн. кан. дол. (до 2000 р. – 10 млн.).

Підраховано, що в цілому амортизаційні і податкові пільги покривають у середньому в США від 10 до 20% загальної суми витрат на НДДКР Бетехтина Е., Пойсик М. Світова практика формування науково-технічної політики.