коефіцієнт обслуговування боргу — відношення плате-жів по обслуговуванню зовнішнього боргу до прибутку від експорту товарів та послуг. Декілька років тому країни з коефіцієнтом 0,2 вважалися високоризикованими, але у зв'язку з появою великої групи країн з ко-ефіцієнтом вищим за 1 (в основному це латиноамери-канські країни) цей стандарт підвищився;*

відношення зовнішнього боргу до ВНП. Сигналом під-вищеної ризикованості є значення цього показника на рівні 0,5;*

відношення всього зовнішнього боргу до повного екс-порту товарів та послуг. Сигналом підвищеної ризи-кованості є значення цього показника 1,5;*

індикатори ліквідності.

коефіцієнт відношення резервів країни до фінан-сових вимог (боргові зобов'язання з термінами пога-шення у поточному році плюс поточний бюджетний де-фіцит);

коефіцієнт дефіциту ліквідності (відношення фінансо-вих вимог до експорту товарів та послуг).

Для більшості країн (особливо великих і тих, що мають федеративний устрій) актуальними і практично значущими для інвестора є оцінки інвестиційного кліма-ту (інвестиційної привабливості) регіонів. Напрацьовано різні методичні підходи і відповідний інструментарій та-кої оцінки.

Одна з перших комплексних методик оцінки інвести-ційної привабливості регіонів України розроблена під керів-ництвом І. А. Бланка. Вона передбачає ранжування регіонів (областей) за п'ятьма синтетичними (узагальненими) показ-никами із врахуванням їх значущості (питомої ваги, %).

1) рівень загальноекономічного розвитку регіону (7 аналітичних показників) — 35 %;

2) рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіо-ну (5 аналітичних показників) — 15%;

3) демографічна характеристика регіону (4 аналітичних показники) — 15 %;

4) рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (б аналітичних показників) —25%;

5) рівень криміногенних, екологічних та інших, ризиків (4 аналітичних показники) — 10 %

Аналіз інвестиційного клімату України в регіональному зрізі є принципово важливим, оскільки, по-перше, Україна має визнані науково-технологічні і промислові центри, і по-друге — для неї характерні диспропорції в природно-ресурсних потенціалах і рівнях економічного розвитку ре-гіонів (областей). Масштабні іноземні інвестиції можуть або поглибити ці диспропорції, або нівелювати, якщо буде проводитись відповідна цілеспрямована інвестиційна політика.

Показово, що за результатами оцінки найбільш інвес-тиційно привабливими (як і в Росії) є провідні науково-промислові центри з розвиненою інфраструктурою — м. Київ і Київська область (1-ше місце), Дніпропетровська (2-ге місце). Донецька (3-тє місце). Харківська (4-те місце) та Запорізька (5-те місце) області.

Відносно інвестиційної привабливості І. А. Бланк розпо-діляє регіони України на 4 групи:

1) пріоритетної інвестиційної привабливості (Київ і Київська область, Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Запорізька області і Автономна Республіка Крим);

2) досить високої інвестиційної привабливості (Луган-ська, Львівська, Одеська, Полтавська області);

3) середньої інвестиційної привабливості (Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Сумська, Миколаївська, Черка-ська, Чернігівська області);

4) низької інвестиційної привабливості (Волинська, Іва-но-Франківська, Кіровоградська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька області).

Порівняльна оцінка інвестиційної привабливості га-лузей проводиться, як правило, із попереднім їх укруп-неним групуванням у відповідності з прийнятою у сучас-ній статистиці методологією. Найважливішим узагаль-нюючим показником при цьому є рівень прибутковості (рентабельності) інвестицій у довгостроковому контекс-ті. У більш широкому плані аналізується загальний рі-вень розвиненості галузі, інфраструктура, рівень монопо-лізму і конкуренції, ступінь державного впливу та склад-ність вирішувальних процедур, кваліфікація місцевих спеціалістів галузі тощо.

За оцінками І. А. Бланка, найбільшу інвестиційну при-вабливість серед галузей народного господарства у довготерміновій перспективі для здійснення як реальних, так і фінансових інвестицій мають будівництво і промисловість, а серед підгалузей промисловості:*

кольорова і чорна металургія, виробництво натуральної шкіри, парфюмерно-косметична, спиртова (пріоритет-ні);*

нафтодобувна і газова, машинобудівна, цементна та ін-ші (достатньо інвестиційне привабливі);*

хімічна і нафтохімічна, виробництво збірного залізобе-тону, плодово-овочева, масло-сирова (середня інвести-ційна привабливість);*

вугільна, електроенергетика, торфяна промисловість, виробництво цукру (низька інвестиційна привабли-вість).

Однак у цілому економічні національні умови для реа-лізації міжнародних інвестиційних програм є порівняльно непривабливими. Згідно із західними оцінками, норма при-бутку на вкладений капітал у будівництво заводу у Західній Європі складає 38,6 %, окупність б років, а в Україні — 21 % і 11-річний строк окупності. Крім того, Україна конкурує із країнами Східної Європи та СНД за інвестиції розвине-них країн Губський Богдан Володимирович. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К. : Наукова думка, 1998. — 390с. .

Очевидним є взаємозв'язок між параметрами інвести-ційного клімату країни (макрорівень) та мотивацією без-посередніх інвесторів (мікрорівень). Аналіз такого взає-мозв'язку дає інколи нетривіальні результати. Відомо, на-приклад, що прийняття рішення про укладення коштів у той чи інший проект залежить від прибутковості проекту, ризику проекту та відношення інвестора до ризику (тобто, на який ризик він може піти). Як правило, чим більша прибутковість проекту, тим більший його ризик, ця зако-номірність відображається моделлю ціноутворення капі-тальних активів Шарпа. Якщо інвестор володіє достатніми ресурсами, тоді він може зменшити ризик за рахунок ди-версифікації інвестицій на міжнародному рівні і вкласти частину коштів у проекти з високим ризиком в країнах, що розвиваються. Однак багато інвесторів в країнах, що розвиваються, не володіють достатніми ресурсами для укла-дення коштів у високо ризикові проекти у своїх країнах. Пропозиція ж проектів з прийнятним ризиком в країнах, що розвиваються, як правило, обмежена. Тому таким інвес-торам вигідніше укладати кошти за кордоном. При цьому, за відповідної економічної політики держави будуть збіль-шуватися податкові надходження, національні заощадження, буде розвиватися ринкова інфраструктура капіталу, і це поступово призведе до збільшення засобів національних інвесторів та зменшення інвестиційного ризику країни. Піс-ля цього національним інвесторам стає вигідніше вклада-ти кошти у національну економіку Губський Богдан Володимирович. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К. : Наукова думка, 1998. — 390с. .

Важливою складовою аналізу інвестиційного клімату на мікрорівні є виявлення та оцінка проблем, з якими стика-ються діючі в Україні підприємства з