Соціально-економічний розвиток – це процес безупинної зміни матеріального базису виробництва а також усієї сукупності різноманітних в
ідносин між економічними суб’єктами, соціальними групами населення
макроекономіка
У чому полягає особливість неокейнсіанських і неокласичних моделей економічного зростання?
Соціально-економічний розвиток – це процес безупинної зміни матеріального базису виробництва а також усієї сукупності різноманітних відносин між економічними суб’єктами, соціальними групами населення.
Соціально-економічний розвиток – складний суперечливий процес, у якому взаємодіють позитивні і негативні фактори, а періоди прогресу змінюються періодами регресу. Політичні і військові потрясіння, соціальні конфлікти, екологічні катастрофи можуть призупинити розвиток економіки будь-якої країни, відкинути її на кілька десятиліть назад, а іноді привести і до остаточної гибелі.
Економічне зростання – розглядається макроекономічною наукою як складова частина й одна з найважливіших характеристик економічного розвитку країни. Це поняття пов’язане з кількісною зміною обсягів виробництва і споживання ВВП.
Основна проблема теорії економічного зростання полягає в тому, яким чином можна збільшити обсяг виробничих потужностей або досягти збільшення потенційного рівня ВВП.
Вирішення проблем економічного зростання передбачає застосування різних моделей економічного зростання.
Неокласична модель економічного зростання – теорія або використовувана модель для пояснення довгострокових напрямів економічного зростання розвинених країн. Ця модель наголошує на можливості нагромадження капіталу, тобто зростання капіталоозброєності праці і технічних змін при поясненні потенційного реального ВВП.
Неокейнсіансіанська модель мультиплікатора-акселіратора є моделлю циклічності економічного розвитку. Відповідно до даної концепції імпульсом для виникнення циклічних коливань в економіці служить автономне збільшення якої-небудь складової автономного попиту. Ріст сукупного попиту, як випливає з кейнісіанської теорії, породжує мультиплікативний ефект, у результаті якого кінцевий приріст національного доходу перевищує початковий приріст сукупного попиту на розмір, рівний значенню мультиплікатора автономних витрат. Доти, поки економіка має вільні виробничі потужності, ріст сукупного попиту задовольняється за рахунок залучення у виробництво вже наявних потужностей ( чинників виробництва ). У цьому випадку спостерігається лише одиничний імпульс, недостатній проте для виникнення циклічних коливань. Якщо ж на наявних виробничих потужностях задовольнити ріст сукупного попиту неможливо, то підприємці змушені здійснювати індуційовані інвестиції для створення додаткових потужностей. У результаті виникає ефект взаємодії мультиплікатора й акселератора: приріст сукупного попиту викликає індуційовані інвестиції, останні збільшують сукупний попит, що, у свою чергу, викликає нові індуційовані інвестиції. Схематично процес взаємодії мультиплікатора-акселератора можна подати так:
Ріст автономних витрат
Ріст сукупного попиту
Мультиплікаційний ефект
Ріст національного доходу
Ефект акселератора
Індуційовані інвестиції
Ріст інвестиційного попиту
Ріст сукупного попиту
Модель економічного зростання Р.Солоу – неокласична модель економічного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу. Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва – праця, капітал, технологічні зміни – впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу. Основні передумови та позначення моделі Солоу:
пропозиція товарів описується за допомогою відомої нам виробничої функції: Y=F(K, L), яка характеризується постійним ефектом масштабу виробництва. Це означає, що коли обсяги ресурсів капіталу (К) і робочої сили (L) помножити на довільнеидодатне число (z), то й обсяг випуску зросте пропорційно цьому множникові: F(z*K, z*L) = z*F(K, L).
Якщо припустити, що z=1\L, то виробнича функція матиме вигляд:
Y\L=F(K\L*L\L),
або y=f(k), де y – продуктивність праці Y\L, а k – капіталооснащення праці, K\L ( тут застосовані малі букви для позначення кількісних показників у розрахунку на одного працюючого ). В результаті таких перетворень маємо функцію з двома змінними ( y та k ), хоча третя змінна ( L ) і залишається залученою до аналізу;
виробнича функція є нелінійною, y=f(k), і харктеризується спадною граничною продуктивністю капіталу ( MPK ), тобто при зростанні показника k графік виробничої функції стає все полігшим, а тому кожна наступна додаткова одиниця капіталу виробляє менше продукту в порівнянні з попередньою. Іншими словами, накопичення капіталу не завжди має сенс: може настати момент, коли додатковий капітал не сприятиме зростанню обсягів випуску;
сукупний попит задається через характеристики споживання ( с ) та інвестицій ( і ) в розрахунку на одиницю праці: у=с+і, де с=C\L, а i=I\L. Враховуючи, що споживання є пропорційним до доходу і залежить від норми заощаднення ( s ), тобто c=(l–s)*y, отримаємо y=(l-s)*y+i. Звідки: i=s*y i=sf(k). В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і є пропорційними до доходу. Чим більший показник k, тим більшим буде обсяг виробництва f(k) і тим більшими будуть інвестиції і.
“ Золоте правило ” Р.Солоу полягає в тому, що при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С). “ Золоте правило ” виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю ( амортизації – b ):
MPK=b.
Вивченню та виправленню зазначених недоліків і обмежень моделі Солоу присвячена сучасна теорія економічного зростання, яка почала розвиватися на початку 70-х рр. і побудована на емпіричному аналізі факторів економічного зростання.
Одним з її напрямків є теорія едногенного зростання, яка пов’язує процес зростання з усіма можливими якісними й кількісними факторами: ресурсними, інституційними, міжнародними тощо. Прикладами таких факторів є: частка робочої сили з початковою чи середньою освітою ( характеристика якості трудових ресурсів ), частка
