У Німеччині страхування банками ризику непогашення кредиту вважається надзвичайно непрестижним, тому що будь-який банк займається діяльністю, по своїй суті яка є ризикованою. У цій країні існує думка, що комерційний банк прибігає до страхування свого ризику тільки тоді, коли він сам не зумів його розрахувати і мінімізувати можливі втрати, тому кредитний договір, ризик неплатежу по якому банк бажає застрахувати, найчастіше усього вважають ненадійним, а сам банк непрофесійно ведучий свою діяльність.

З цією думкою важко погодитися, тому що банк, не прибігаючи до страхування ризику неплатежу в спеціалізованого страховика, робить самострахування. Це відбувається через те, що банк, видаючи кредит, по суті, продає свої фінансові ресурси позичальникові за відповідний відсоток. Однак, якщо банк не страхує ризик непогашення кредиту, він включає вартість усіх ризиків, зв'язаних з діяльністю позичальника, у банківський відсоток, тим самим реалізується принцип самострахування банку.

До різновиду фінансових ризиків варто віднести ризик виплати страхового відшкодування або страхової суми, прийнятий на себе страховиком за договором страхування.

Різновидом ринкових ризиків є валютні ризики, що стосується їхнього страхування, воно необхідно для відшкодування наступних можливих утрат:

- витрат, зв'язаних з виробництвом експортної продукції;

- збитків від неплатежу за надані товари;

- збитків від зміни курсу валюти платежу за період від висновку контракту до його виконання".

За договором страхування валютних ризиків страхувальником є експортер, при настанні страхового випадку йому відшкодовуються збитки від зміни курсового співвідношення між валютою платежу, передбаченої за контрактом, і валютою, у якій ведеться облік надходжень експортера. Валютні ризики покриваються в основному спеціалізованими страховими компаніями, аналогічно страхуванню політичних ризиків.

Дана класифікація важлива з погляду правового режиму, тому необхідно продовжувати її дослідження для того, щоб у доступному для огляду майбутньому вона знайшла законодавче закріплення.

Вище названі лише ті ризики, які у даний час страхують деякі страхові компанії, у дійсності ж економічних ризиків існує набагато більше, і на це варто звернути пильну увагу страховикам, що хочуть збільшити свій страховий портфель.

Відомо, що норма очікуваного прибутку на вкладений (інвестований) капітал є в остаточному підсумку інтегральним показником розрахункової ефективності використання інвестицій і являє собою добуток двох складових: капіталовіддачи і рентабельності виробництва (рентабельності зробленого і реалізованого продукту).

Здавалося б, що при інвестуванні нових проектів, коли для об'єкта закладається той рівень його рентабельності і продуктивності, що за заданий період часу повинний забезпечити максимальну капіталовіддачу, легко оцінити рівень фінансового і техногенного ризиків і підрахувати очікувані втрати при збоях у виробництві, обумовлених природними чи техногенними причинами.

Однак проведений аналіз зміни рівня техногенного ризику від початку проектування, будівництва, експлуатації до закінчення проектного ресурсу показує, що рівень інвестиційного чи фінансового ризику змінюється і далеко не однаковий на різних стадіях реалізації проекту. Рентабельність і надійність виробництва нерозривно зв'язані не тільки з імовірністю виникнення аварійної ситуації, але і з комплексом імовірностей таких подій: виникнення сукупності ситуацій, що несприятливо впливають на виробничий процес; виникнення ситуації даного типу і масштабу, що робить несприятливий вплив на виробництво; впливу даного типу ситуації, що викликає визначену величину відхилень від заданих параметрів чи виробництва від стану статичної чи динамічної рівноваги об'єкта і т.п. З обліком сказаний рівень інвестиційного ризику, фактично обумовлений рівнем техногенного ризику, також зв'язаного з імовірнісною оцінкою потенційної небезпеки промислового об'єкта, характеризується в загальному випадку двома складовими — імовірністю виникнення відмовлення (аварії) і величиною можливого економічного, екологічного і соціального збитків.

Тому спроба грузнути індикатори фінансового ринку з інвестиційним кліматом і з техногенними чи екологічними характеристиками ринкового середовища може з'явитися основною ідеєю нових банківських технологій, що розвиваються.

3. Інвестиційний ризик

У фінансовому світі прийнято вважати, що інвестиційний ризик — це мінливість (невизначеність) доходів від певного виду інвестиції. Але, як було сказано вище, невизначеність результату капіталовкладень залежить не тільки від стану фінансового ринку, але і від рівня техногенних ризиків, екологічної, соціальної і політичної обстановки в регіоні. Відомо, що стан фінансового ринку визначається структурою інвестиційного капіталу, що може мати наступні форми: фінансування з одного джерела (наприклад, банківський кредит); залучення довгострокових джерел фінансування (з перемінною ринковою вартістю), до яких відносяться кредити, цінні папери; залучення короткострокових джерел — овердрафтів; використання векселів. При цьому одній з істотних проблем оцінки інвестиційного ризику є складність визначення вартості вихідних капіталовкладень в умовах нестабільного ринку.

Без обліку й аналізу техногенного ризику мається трохи основних підходів до оцінки прибутковості інвестицій у промисловість при складній структурі інвестиційного капіталу. Найважливіший з них заснований на оцінці середньозваженої вартості вихідного капіталу(WACC). (Якщо відомі частки кожного джерела фінансування і їхній ринкові вартості, то можна обчислити середньозважену вартість капіталу.)

Необхідність розробки нових банківських технологій зв'язана ще і з тим, що маються щонайменше дві проблеми при використанні WACC як норму прибутку при реалізації інвестиційних проектів. Відомо, що МАС відбиває тільки поточну вартість сукупності джерел, використовуваних для фінансування звичайних капіталовкладень.

Друга проблема зв'язана зі структурою фінансових джерел, оскільки при великому обсязі