Державні комітети (державні служби) - це центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем'єр-міністр України, або один із віце-прем'єр-міністрів. Не формуючи безпосередньо урядову політику, державні комітети покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Вони вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України, реалізуючи цю політику у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в ній, міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до їх відання. Державні комітети (державні служби) очолюють їх голови. Відповідно до ст. 114 Конституції України голови Державних комітетів не входять до складу Кабінету Міністрів і мають статус державних службовців. Державні комітети діють на підставі положень, які затверджує Президент України.

Крім державних комітетів до складу центральних органів виконавчої влади відносяться ЦОВВ зі спеціальним статусом. Це новий вид органів виконавчої влади, особливість якого полягає в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами мають вирішувати шляхом прийняття законів, що визначають порядок діяльності і повноваження саме цих ЦОВВ.

Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами загальної компетенції, що уособлюються головами місцевих державних адміністрацій.

6. Охарактеризуйте структуру економіки України (можна дати схему)

Галузеву структуру формують відповідна державна політика і господарська діяльність, використовуючи сучасні методи управління відтворювальним процесом — визначення джерел інвестицій, необхідних обсягів і напрямів вкладень у структуроутворення виробництва і ринку. Головне в прогнозному і проектному моделюванні — точний вибір з багатьох можливих структурних варіантів найкращих за оціночним критерієм приросту кінцевих результатів (економічного і соціального ефекту), за умови забезпечення ринкової збалансованості. Виробничі системи, що працюють безпосередньо під ринковий попит або виконують контрактні замовлення на виготовлення тих чи інших технологій, інформаційно-обчислювальних систем, окремих видів продукції, машин, устаткування тощо, мають ринковий характер — незалежно від форм власності та господарювання Михасюк І., Мельник М., Державне регулювання економіки. – К., 2000.

.

В структура економіки України входять такі складові:

- Фінансово-кредитний сектор (Державний бюджет, податкова система, банківська система, ринок цінних паперів);

- Зовнішньоекономічна діяльність;

- Інвестиційна політика

- Підприємництво (Підприємництво, приватизація, фінансування та регулювання розвитку малого та середнього бізнесу);

- Сфери господарської діяльності (промислове виробництво, агропромисловий комплекс, транспортний комплекс, будівництво);

- Соціальний сектор.

7. Поясніть зв’язок між інвестиційною та структурною політикою

Політика ефективних ринкових реформ органічно пов'язана з інвестиціями у структурні перетворення, спрямовані на економічне оновлення і зростання. Без всебічно обґрунтованих системних рішень та їх практичної реалізації за конкретними програмами і проектами цілеспрямованих структурних зрушень не відбувається. Для цього потрібні відповідний час і фінансово-матеріальні ресурси. У свою чергу, активна інвестиційна та інноваційна діяльність вимагає чіткої системи господарського управління і контролю за своєчасним і якісним здійсненням проектів структурної та технологічної модернізації або створення якісно нових форм і об'єктів господарювання, які б у процесі функціонування випереджали своїх конкурентів. Інших шляхів прогресивних структурних зрушень не існує Кіндзерський /О. В. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності. Автореф. дис. канд. екон. наук. - К., 1999.

.

Ми змушені гнучко пристосовувати своє виробництво до змін у платоспроможному попиті та кон'юнктурі ринків. Інвестиційна діяльність у цих умовах також вимагає ретельного врахування прогнозів ринкових змін. Без вірогідного моделювання прогнозу новітніх виробничо-ринкових структур і систем майбутнє створити неможливо. Величезні вкладення у радикальну переструктуризацію економіки згідно з стратегічним курсом держави вимагають ретельного техніко-економічного обґрунтування відповідних інвестиційних програм і конкретних проектів. Здійснювати інвестиційну і структурну політику, виходячи лише з поточної ринкової кон'юнктури, наприкінці XX століття, принаймні, наївно і нерозумно. Це неминуче вимагатиме нічим не виправданих ресурсних перевитрат на безперервне формування тимчасових перехідних структур, без досягнення стратегічної мети. Зрозуміло, дана теза стосується макроструктурної політики і формування інтегрованих господарських структур великого бізнесу. Що ж до сфер дрібного і середнього бізнесу, то їх структури формуються, хоча й у більш оперативних режимах, але теж з орієнтацією на майбутній технологічний і ринковий прогрес.

Аналіз тенденцій у структурних перетвореннях економіки України свідчить, що до останнього часу структура інвестицій складалася без належної цілеспрямованої політики з боку як держави, так і систем господарського управління. Визначені стратегією ринкових реформ пріоритети не підкріплюються конкретними джерелами інвестування. По суті, кредитні ресурси випадають з сфери довгострокових інвестицій і зосереджуються комерційними колами в короткочасному обороті з метою нагромадження переважно фіктивного капіталу — «грошей з повітря». Спекулятивні нагромадження інфляційних коштів також не направляються у структурну перебудову економіки, бо, здебільшого, перебувають у руках не здатних