Іноземні інвестори поки що не заінтересовані в широкомасштабному інвестуванні в українську економіку. Щорічні фактичні вкладення (не наміри і не обіцянки) для розмірів економіки України майже не відчутні. Внутрішні нагромадження переважної більшості з діючих підприємств різних форм власності, загнаних до гостро кризового стану падіння національного товаровиробництва і доходів, залишаються мізерними. До того ж вони рік у рік зменшуються.

За рахунок асигнувань з дефіцитного бюджету держави і місцевих органів влади, який більше ніж на третину, а то й на половину дотується емісійними грішми Національного Банку України, досить важко реалізовувати навіть найважливіші державні цільові програми, не кажучи вже про можливості вагомої підтримки розвитку всіх галузей і господарських структур. Держава робить чималі зусилля, щоб звільнити свій збіднілий бюджет від цього тягаря. Проте поки що належних результатів не досягнуто. Заплановані надходження коштів до бюджету — внаслідок відсутності жорсткої платіжної дисципліни, приховування доходів та імітації фінансових банкрутств — не виконуються майже на половину, що не дозволяє своєчасно виплачувати навіть заробітну плату працівникам бюджетних сфер Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. -К.: Наукова думка. 1998.

8. Що треба зробити для пожвавлення інвестиційної активності в Україні?

Відхід економіки України від директивно-керованого типу інвестиційного процесу, зважаючи на творення економічних одиниць, притаманних ринковій економіці, є незаперечним. Проте високий рівень централізації фінансових ресурсів не дає підстав для висновку про повний перехід української економіки до одного з типів інвестиційного процесу, притаманних розвинутій ринковій економіці. Відсутність зв'язку фінансової підтримки інвестування підприємств із досягненням запланованих урядом результатів не дає змоги ідентифікувати інвестиційний процес як програмно-орієнтований, а низький рівень розвитку фондового ринку - як ринкове- орієнтований. Тому потрібно з'ясувати, наскільки інвестиційний процес в Україні тяжіє до банківське- чи корпоративно-орієнтованого типу.

Відповідно, можна говорити про створення в Україні умов для розвитку корпоративно-орієнтованого інвестиційного процесу. Про те, що він не оформився остаточно, свідчить відсутність юридичного закріплення реально існуючих корпорацій з підприємствами, які перебувають у повній чи частковій державній власності, у ролі ядра. Крім того, сьогодні інвестиційний процес помітно тяжіє до директивно-керованого типу, не перетворюючись у його класичний варіант. Низька ефективність такого проміжного типу інвестиційного процесу цілком підтверджена результатами минулих років. А деяке пожвавлення інвестиційної діяльності у 1998-2000 pp., як видно з детальнішого аналізу, є радше наслідком протидії сучасній моделі або ж результатом впливу зовнішніх чинників.

З'ясовуючи джерела пожвавлення інвестування -у вітчизняній економіці, потрібно взяти до уваги і суто адміністративні важелі впливу. Йдеться передусім про зниження рівня неплатежів в електроенергетиці. Якщо в 1999р. оплата грішми становила не більше 10%, то у 2000 p. зросла до 70%. Це означає, що частина грошових коштів, яка обслуговувала тіньовий бізнес була легалізована. Тому є підстави стверджувати, що було зроблено кілька кроків у напрямі модифікації вітчизняної моделі інвестиційного процесу.

Наведені факти засвідчують непричетність проміжного типу інвестиційного процесу до збільшення обсягів нагромадження капіталу в Україні. Наскільки згубними будуть наслідки подальшої його реалізації та який час він функціонуватиме, цілком залежить від стратегії економічної політики у сфері інвестування.

Основи такої стратегії частково закладені Указом Президента України "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999-2001 pp.". Згідно з цим Указом сприяти відновленню інвестиційної активності повинне, зокрема, уточнення переліку пріоритетних секторів і галузей економіки для реалізації інвестиційних проектів з бюджетних коштів. У цьому разі не конкретизовано, яка частка бюджетів усіх рівнів повинна скеровуватися на інвестиційні цілі, а також з яких джерел наповнюватимуться такі "бюджети розвитку". Оскільки резервів для податкового їх поповнення в умовах економічного спаду практично немає, то вірогідна перспектива запровадження різного типу додаткових зборів. Зокрема, скасування норми про відрахування у бюджет 10% амортизаційних відрахувань підприємств всіх форм власності крапки у вирішенні даної проблеми не поставило. Вже восени 1999р. неодноразово ініціювалися зміни до чинного законодавства, що по суті передбачали відновлення "амортизаційного податку", однак уже за ставкою 20%. Фактично йдеться про створення в уряді та парламенті потужного лобі підприємств-гігантів, які претендують на відчутну частку підтримки з державного бюджету.

Інше нововведення може стосуватися вужчого кола підприємств - акціонерних товариств із часткою держави у статутному фонді. Передбачають, що такі господарські товариства спрямовуватимуть на дивіденди 50% чистого прибутку. В такий спосіб у підприємств вилучатимуть вже не 30% прибутку, а 65%. Очевидним є знову ж таки факт втрати значної частини інвестиційних ресурсів. З огляду на значні обсяги негрошових розрахунків в економіці декларований підприємствами прибуток великою мірою є фіктивним. Тому бюджет може не отримувати запланованих сум "дивідендного" податку. Водночас заборгованість перед бюджетом зростатиме, що потребуватиме контролю за розрахунковими рахунками підприємств і зумовлюватиме зниження інвестиційного потенціалу та зростання обсягів тінізації. Одночасно зберігатиметься й практика дотування менш ефективних підприємств за кошти більш продуктивних. Тобто умови для консервації проміжного типу інвестиційного процесу зберігатимуться. Свідченням цього є, зокрема, ініціатива держави, результатом якої повинно стати списання податкової заборгованості підприємств, що виникла до 2000 p. Оскільки природа виникнення такої заборгованості на кожному із підприємств індивідуально не з'ясована, то створюється сприятливе середовище для дискримінації ретельних платників податків. Очевидно, що вирішення цієї проблеми потрібно узгоджувати із формуванням сприятливої для інвестування податкової системи. А тому зниження ставки