Рефінансування банків здійснюється через аукціони (з 1994 року), що забезпечує створення рівноправних умов доступу банків до централізованих кредитних ресурсів. Запроваджено ломбардний кредит (з 1996 року) та операції репо під заставу державних цінних паперів (з 1997 року).

Банк держави

Національний банк організовує і здійснює через уповноважені банки касове обслуговування державного бюджету України.

У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування державних витрат. Фінансування з бюджету здійснюється в межах наявних коштів.

Законом України "Про Національний банк України" Національному банку забороняється фінансування дефіциту державного бюджету.
До 1995 року надання прямих кредитів для покриття дефіциту державного бюджету здійснювалося Національним банком України в межах, встановлених Верховною Радою України при затверджені державного бюджету на відповідний рік.

Після введення у другій половині 1995 році механізму покриття дефіциту бюджету лише шляхом випуску державних цінних паперів, на Національний банк України покладено виконання операцій з державними цінними паперами, для обліку яких створено депозитарій.

Організатор міжбанківських розрахунків

Із січня 1994 року Національний банк відповідно до покладених на нього функцій створив і запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві.

Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз, та захист від несанкціонованого втручання.

Нині банківські установи працюють в системі електронних міжбанківських розрахунків (СЕП) Національного банку України за однією із 7 моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Перспективи розвитку банківської системи України та його законодавче регулювання

Запропонована НБУ «Комплексна програма розвитку банківської системи України на 2003—2005 роки» покликана виділити основні цілі та пріоритети такого розвитку, шляхи й напрями їх реалізації, передумови для успішного виконання банківською системою завдань, які стоять перед нею. Представляючи Програму, голова НБУ С.Тигіпко підкреслив, що Нацбанк і банківська система в цілому мають підсилити стимулюючий вплив на розвиток економіки, банки повинні стати двигуном економічного розвитку країни і, відповідно, сприяти збільшенню доходів українців.

Як основні цілі подальшого розвитку в Програмі визначені: 1) зміцнення банківської системи України, підвищення її стійкості до криз; 2) зміцнення довіри до банківської системи з боку вкладників та інвесторів; 3) активізація діяльності банків із залучення коштів та їх трансформації в кредити для реального сектора економіки; 4) поглиблення інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий простір.

Що ж, заперечень щодо цільової спрямованості банківської системи немає. Проте далі, у другому розділі Програми, є класичний набір завдань на кшталт «підвищити», «удосконалити», «забезпечити», «розширити», «запобігати та протидіяти», «продовжити» без будь-яких конкретних механізмів практичної реалізації. Хоча задля справедливості слід визнати наявність у додатках до Програми переліку заходів щодо виконання її наступних розділів.

Водночас характеристика принципів і напрямів взаємодії органів державної влади з банківською системою доповнюється вимогою забезпечення з боку центральних і місцевих органів влади положень законодавства про невтручання в діяльність банку та створення рівних умов діяльності для всіх банків. А хіба це не їх святий обов’язок? Залишається незрозумілим, як (за рахунок чого) визначатимуться пріоритетні напрями соціально-економічної діяльності, що потребують кредитної підтримки та державних механізмів її стимулювання; удосконалюватиметься система управління держборгом; поетапно збільшуватиметься сума гарантованого відшкодування за вкладами.

Якихось істотних новацій практично не містять також розділи Програми про удосконалення структури банківського сектора (хіба що за винятком можливості створення банківських об’єднань) і посилення надійності банківської системи та забезпечення її прозорості.

Є серйозні сумніви в тому, що інтеграція вітчизняної банківської системи у світовий фінансовий простір буде можлива лише на основі запропонованих у Програмі заходів. Для цього насамперед необхідно вжити рішучих заходів із підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних комерційних банків шляхом нарощування їхньої капіталізації, активів, удосконалення ресурсної політики, поліпшення менеджменту.

Взагалі ж «Комплексна програма розвитку банківської системи України на 2003—2005 роки» дуже скидається (принаймні структурно та ідеологічно) на п’ятирічну Стратегію розвитку банківського сектора Російської Федерації — спільний продукт уряду та Банку Росії, оприлюднений ще наприкінці 2001 року.

Задля справедливості слід визнати, що НБУ останніми місяцями активізував діяльність з реформування банківської системи. У цьому плані заслуговують на увагу, зокрема, практичні кроки з реформування валютного ринку (скасування п’ятивідсоткового обмеження відхилення курсу обмінних пунктів від офіційного під час купівлі-продажу наявної валюти); програми довгострокового рефінансування комерційних банків, які здійснюють інвестиційне кредитування; впровадження програми розвитку масових безготівкових платежів, спрямованої на поліпшення структури грошового обігу та зменшення частки розрахунків готівкою; новації у сфері покриття обов’язкових резервів (використання з цією метою 50% готівки в касах) і кредитування (дозвіл банкам кредитувати фізичних осіб в іноземній валюті; скасування вимог про надання споживчого кредиту після розгляду кредитним комітетом банків і про цільове використання такого кредиту).[5]

На мою думку, першочерговими конкретними практичними кроками у справі підвищення рівня банківської системи України мають стати:

1) у