ціну.

Такими міркуваннями потрібно керуватися підприємцям при вирішенні проблеми вибору методу розрахунку ціни. У ринкових умовах найширше застосовуються методи, які у своїй основі спи-раються на:

витрати;

попит;

конкуренцію.

Методи ціноутворення, що ґрунтуються на врахуванні витрат, називаються витратними. До них відносять метод повних ви-трат, метод надбавок, метод цільового прибутку та агрегатний метод.

Визначення ціни методом повних витрат спирається на калькуляцію продукції, до якої додається певна величина при-бутку. Головна перевага даного методу — це легкість розрахун-ків. Але він має два істотні недоліки. По-перше, при встанов-ленні ціни не береться до уваги чинник попиту на товар та конкуренція. Тому можлива ситуація, коли товар за такою ці-ною не користуватиметься попитом, оскільки конкуренти ви-робляють дешевшу продукцію або кращу за якістю. По-друге, визначення витрат не пов'язане зі зміною обсягів виробни-цтва. Цей метод використовується в ринкових умовах, коли необхідно встановити ціну на принципово нову продукцію, яка не має аналогів, а також на товари, що виробляються на замов-лення.

Торговельні та посередницько-збутові організації при визна-ченні ціни реалізації широко використовують метод надбавок, згідно з яким до закупівельної вартості товару додається певна націнка. За її рахунок посередники забезпечують відшкодування своїх витрат та одержання прибутку.

До витратних методів належить також метод беззбитковості та цільового прибутку, застосовуючи який (метод), підприємець прагне встановити таку ціну, яка забезпечить йому бажану вели-чину чистого доходу.

Точку беззбитковості можна знайти і аналітичним шляхом. Вона, як правило, визначається в натуральних одиницях (кіль-кість продукції), але може бути виражена і в грошовій формі. Точ-ка беззбитковості в натуральному вимірі (Тб) обчислюється за формулою:

де ПВ — сума постійних витрат;

3В — змінні витрати на одиницю продукції;

Ц — ціна виробу;

МД — маржинальний дохід на одиницю продукції (питомий маржинальний дохід).

Застосовуючи дану формулу, можна визначити доцільність укладання договорів на поставку продукції.

Якщо на ринку є конкуренти, які також прагнуть отримати це замовлення, підприємство може запропонувати замовнику вигід-ніші умови на основі зниження відпускної ціни продукції. Але виробник при цьому повинен урахувати, що для отримання такого ж розміру прибутку йому необхідно укласти угоду на більшу кількість продукції. Враховуючи, що підприємство має не лише компенсувати свої витрати, а й отримати цільовий прибуток (Пц), для визначення мінімального обсягу замовлення (Кmin) викорис-товується формула:

Наприклад, виробник пропонує замовникові зменшити ціну до 35 грн. У цьому разі точка беззбитковості перебуватиме на рівні 12 тис. виробів [240 : (35 - 15)], а для одержання цільового при-бутку в розмірі 135 тис. грн. йому потрібно виробити ще 6,75 тис. одиниць продукції [135 : (35 - 15)]. Таким чином, договір потріб-но укласти як мінімум на 18,75 тис. виробів.

Продовжуючи приклад, припустимо, що підприємство має можливість на вільних потужностях виробити ще 1,25 тис. виро-бів. Але така додаткова кількість продукції може бути реалізова-на на ринку тільки за ціною 26 грн за одиницю. Розрахунки пока-зують, що така ціна навіть менша повної собівартості виробу, яка дорівнює 27 грн. [15 + (240 : 20)]. На перший погляд, виробництво такої партії продукції принесе підприємству лише збитки на кож-ному виробі в розмірі однієї гривні. Але слід пам'ятати, що вся сума постійних витрат уже компенсована реалізацією 12 тис. ви-робів першої партії. Тому витрати підприємства на виробництво одиниці продукції додаткової партії дорівнюватимуть лише змін-ним витратам, а прибуток — маржинальному доходу. У резуль-таті продажу додаткової продукції виробник одержить чистий прибуток у розмірі 13,75 тис. грн. [(26 - 15) х 1,25].

Досить обмежено при формуванні цін застосовується агрегат-ний метод. Його суть полягає в тому, що ціна визначається дода-ванням цін окремих складових частин товару, до якої додаються витрати на їхню комплектацію та збирання. Агрегатний метод за-стосовується, по-перше, коли товар складається з окремих гото-вих виробів (меблеві гарнітури, столові сервізи), а по-друге, коли продукція виготовляється з окремих елементів, вузлів чи деталей (пульти управління).

Методи, які враховують чинник попиту, можна поділити на такі, що спираються тільки на попит, а також на методи, які од-ночасно враховують як витрати, так і попит. До методів, які спи-раються лише на попит і не враховують витрати, можна віднести встановлення ціни на основі суб'єктивного сприйняття покупця-ми цінності товару. Підприємство, яке використовує такий метод, ціну товару визначає лише один основний параметр (наприклад, потужність, пробіг), то для її обчислення застосовується питома ціна, тобто ціна в розрахунку на одиницю такого параметра. Вона визначається, як правило, на основі відношення ціни базового виробу (Цб) до значення його основного параметра (Пб):

де Цп — питома ціна продукції лідера.

Тоді орієнтовна ціна нової продукції може бути визначена як добуток питомої ціни на основну якісну характеристику нового товару:

де Пн — значення основного параметра нового виробу.

Але якщо в розрахунку ціни нової продукції використати пи-тому ціну базового виробу, то ціни таких товарів будуть індифе-рентними, тобто байдужими. Індиферентні — це ціни, які одна-кові за питомою ціною, але різні за своїми абсолютними значен-нями. За цих умов покупцеві байдуже, яку продукцію купувати, оскільки за ту саму одиницю споживчої властивості (якості) він сплачує однакову ціну.

Для того щоб зацікавити споживача в придбанні нової продук-ції, її ціна в розрахунку на одиницю основного параметра має бути меншою ніж базового виробу. Цього можна досягнути, ко-ли якість продукції зростатиме швидше ніж ціна. Для цього в розрахунок нової ціни вводиться знижуючий коефіцієнт, який стимулюватиме придбання нового товару на