організацію нормативно-довідкової інформації для взаємодії державних податкових органів з іншими державними органами.

Державний реєстр створюється вищою ланкою ДПС і складається з інформаційного фонду, що міститься в базах даних податкових органів всіх рівнів. До інформаційного фонду Державного реєстру включаються такі дані:

індивідуальні ідентифікаційні номери, що надаються фізичним особам — платникам податків і зберігаються за ними протягом їх життя;

загальні відомості про фізичних осіб — платників податків;

інформація про сплату фізичними особами податків та обов’язкових платежів.

Джерелами формування інформаційного фонду є:

дані державних податкових інспекцій про фізичних осіб;

інформація підприємств та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності про виплачені громадянам доходи та утримані суми прибуткового податку;

інформація виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів та інших органів, уповноважених проводити державну реєстрацію фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності;

відомості міських, районних відділів внутрішніх справ про громадян, які прибули на проживання в даний район або місто чи вибули з них;

відомості відділів реєстрації актів громадянського стану виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів про громадян, які померли.

Наступним кроком є розгляд порядку реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі, а також організації роботи податкових органів по створенню та веденню Державного реєстру. Тут треба звернути увагу на такі моменти:

Ведення Державного реєстру фізичних осіб зумовлює такі функції податкових органів:

забезпечення підприємств, організацій, фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які використовують працю найманих робітників, інструктивними матеріалами про порядок і умови передачі в податкові органи інформації, а також бланками відповідних документів («Облікова картка», «Відомості до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків»);

перевіряти документи, що надійшли від підприємств з точки зору вірності і повноти заповнення. При виявленні порушень повертати їх на доопрацювання. Факти надходжень та повернення документів відмічаються у спеціальному журналі;

виконувати комп’ютерну обробку інформації;

надсилати після присвоєння ідентифікаційних номерів повідомлення фізичним особам про необхідність з’явитися у податковий орган для отримання номеру;

видавати довідки з ідентифікаційним номером з обов’язковою реєстрацією факту видачі у спеціальному журналі.

Основним законодавчим актом з цього питання є Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів», введений в дію Постановою ВР №321/94-ВР від 22.12.94 р.

Розділ 2. Узагальнення практики покарань за податкові правопорушення.

2.1. Світовий досвід. Визначення сум недоїмки та її погашення (порівняльна характеристика чинного законодавства України та Російської Федерації).

На сьогодні фундаментом, на якому базується податкове законодавство України, є Закон України від 21.12.2000 р. № 2181 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Аналогічною базою податкового законодавства в Російській Федерації є перша частина Податкового кодексу, прийнята ще 31.03.98 р. (друга частина є аналогічною нашим законам по ПДВ, податку на прибуток тощо). I хоча Кодекс РФ на відміну від будь-якого закону охоплює найширший спектр питань оподаткування, все ж цікаво порівняти норми чинного законодавства двох країн у частині визначення сум недоїмки та можливих шляхів i методів її погашення, тим більше, що Україна розробила, але в остаточному читанні ще не прийняла власний Податковий кодекс.

Суттєві відмінності у трактуванні зазначених питань спостерігаються вже у визначенні терміна «недоїмка». На відміну від українського терміна, який включає до свого складу як не сплачену у встановлений термін суму податку, так i штрафну санкцію та пеню, російський аналог — це виключно сума податку (збору), не сплачена у встановлений законодавством термін. Таким чином, у розумінні, яке викладено в українському законодавстві, недоїмка є більш змістовним поняттям, оскільки включає несплачені пеню та штрафні санкції. З іншого боку, Кодекс РФ не передбачає процедури узгодження податкового зобов’язання i, як наслідок, не сплачені платником у встановлений термін суми донарахованого за актом перевірки податку (навіть у разі подання платником податків скарги до податкового органу) автоматично вважаються недоїмкою. Крім того, подання такої скарги платником не зупиняє виконання акта або іншої дії податкового органу, що оскаржується. Тобто основними особливостями російського аналога недоїмки є: включення до недоїмки виключно суми не сплаченого у встановлений термін податку (збору) без пені та штрафних санкцій; відсутність процедури узгодження податкових зобов’язань. Податкове зобов’язання в Російській Федерації відповідно до Кодексу РФ (російською мовою — «обязанность по уплате налога или сбора») виникає за наявності підстав, установлених Кодексом РФ або іншим законодавчим актом про податки та збори. Обов’язок зі сплати податку має бути виконаний у термін, встановлений законодавством про податки та збори. Суми податкових зобов’язань визначаються: платником у податковій декларації, що подається до податкового органу; податковим органом у вимозі про сплату недоїмки по податку та пені, яка направляється платнику на підставі рішення про притягнення його до відповідальності за вчинення податкового правопорушення за результатами перевірки; податковим органом у податковому повідомленні (у випадках, коли відповідно до законодавства обов’язок нарахування суми податку покладено на податковий орган). На відміну від Закону № 2181 Кодекс РФ не встановлює єдиних термінів сплати податків (деякі з таких термінів встановлено у другій частині Кодексу РФ, інші — відповідними законами з питань оподаткування). Водночас Кодекс РФ встановлює загальні умови зміни терміну сплати податку та збору, а також пені. Порядок зміни термінів