У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне явище. З кожних 100 новостворених підприємств на ринку утримується не більш ніж 20. У Німеччині, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 2001 році, досягла близько 30000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств зараз є актуальної не менш чим для України. Так, спостерігається стійкий ріст кількості підприємств, що оголошені банкрутами: 1995 — 8837; 1996 — 10920; 1997 — 15148; 1998 — 18837; 1999 — 22344; 2000 — 25530.

Найбільша кількість збанкрутілих у ФРН підприємств, як правило, спостерігається в області будівництва (у 2001 році — 27,5% усіх підприємств-банкрутів). А в Україні більшість збанкрутілих підприємств приходиться на область матеріально-технічного постачання і збуту, хоча потенційно банкрутами є і більшість сільськогосподарських підприємств.

Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо керування якою не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства й обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується погроза неплатоспроможності і банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні чи відсутність у нього потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства складається в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Розрізняють три види кризи:

Основні фактори, що визначають кожну з приведених видів кризи, представлені в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Фактори, що визначають різні види кризи

Стратегічна криза | Криза прибутковості | Криза ліквідності*

неправильний вибір виробничої площадки *

неефективна політика збуту й асортиментна політика*

недосконале планування і

прогнозування*

помилкова політика

диверсифікованості*

неефективний апарат

керування*

дефіцити в організаційної

структурі*

відсутність виробничої

програми*

зайві виробничі потужності*

відсутність чи недієздатність системи

контролінгу*

форс-мажорні обставини* | несприятливе співвідношення цін і собівартості*

невиправдане завищення цін*

зменшення обороту від

реалізації продукції*

збитковість окремих

структурних підрозділів*

придбання збиткових підприємств*

значні запаси готової продукції на складі
* високі витрати на персонал*

високі процентні ставки*

неефективна маркетингова політика
* форс-мажорні обставини* | невраховані вимоги золотого правила фінансування

* незадовільна структура капіталу*

відсутність чи незначний рівень

резервних фондів*

незадовільна робота з дебіторами*

надання незабезпечених товарних кредитів*

великий обсяг капіталовкладень з тривалим терміном окупності*

великі обсяги низьколіквидних оборотних активів*

зниження кредитоспроможності

підприємства
* високий рівень кредиторської заборгованості*

форс-мажорні обставини

Між розглянутими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза приводить до кризи прибутковості, що, у свою чергу, приводить до втрати підприємством ліквідності. Обумовлене зовнішніми і внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції приводить, з одного боку, до зниження прибутковості і до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності і платоспроможності.

Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність і банкрутство підприємства.

За думкою багатьох авторів (І.А. Бланк, М.І. Тітов, Чернявський А.Д., Денисенко С.А.) найбільш діючим способом запобігання фінансової кризи підприємства є фінансова санація.

Термін «санація» походить від латинського «sanare» – оздоровлення. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутства промислових, торгових, банківських монополій, визначаючи, що санація може провадитися шляхом злиття підприємства, що переживає кризу, з більш могутньою компанією; шляхом випуску нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу; шляхом збільшення банківських кредитів і надання субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною чи частковою покупкою державою акцій підприємства, що знаходиться в кризовому положенні.

Приведене в словнику тлумачення цілей санації і механізму
її проведення, список санаційних методів не є досить чіткими.

Деякі з авторів (наприклад, І.А. Бланк) із санацією ототожнюють тільки заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, що реалізуються за допомогою сторонніх юридичних і фізичних осіб і спрямовані на попередження визнання підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. З цим не можна погодитися, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід'ємної складової процесу оздоровлення будь-якого підприємства.

У монографії, присвяченої матеріально-правовому і процесуальному аспектам банкрутства, Тітов М.І. пропонує дати таке законодавче визначення санації: санація – оздоровлення нездатного боржника, надання йому фінансової допомоги від власника майна, кредиторів і інших фізичних і юридичних осіб (у тому числі іноземних), спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутства. Це визначення також припускає поняття санації як інституту зовнішньої фінансової підтримки боржника.

Згідно Закону України «Про банкрутство» від 1992 року, під санацією мається на увазі задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом і іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення визначених вимог і виконання зобов'язань. Так, згідно такого підходу, санація по своїй правовій основі є лише переведенням боргу, але з цим не можна погодитися.

Новий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття «санація» і «досудова санація». У цьому випадку санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою ведення справи
про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника
і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також
на задоволення в повному обсязі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів і капіталу і (чи) зміни організаційної і виробничої структури боржника. Досудова санація – система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, проведених власником боржника, інвестором з метою запобігання його ліквідації шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у рамках діючого законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

Своє тлумачення поняття «санація» існує у Національного банку України: режим фінансової санації – це