Коефіцієнт фінансової незалежності показує частку власних пасивів у всьому капіталі підприємства, тобто характеризує, наскільки всі активи покриті власними джерелами фінансування.

Коефіцієнт фінансової незалежності = [власний капітал + забезпечення наступних витрат і платежів + доходи майбутніх періодів] / [усі активи] чи [усі пасиви] (1.6.)

У країнах з розвинутою економікою коефіцієнт фінансової незалежності має бути а 0,7. Практично вважається оптимальним розмір коефіцієнта більш як 0,6, тобто капітал є тоді раціонально сформованим, коли дві третини і більше належать власникам підприємства.

Коефіцієнт фінансової стійкості є різновидом коефіцієнта фінансової незалежності (у розрахунках до власного капіталу додаються довгострокові зобов'язання), при цьому довгостроковий позиковий капітал умовно прирівнюється до власного з огляду на великий термін його використання. Коефіцієнт фінансової стійкості дає можливість установити вимоги щодо фінансування діяльності підприємства довгостроковим капіталом.

Коефіцієнт фінансової стійкості= ([власний капітал] + [забезпечення наступних витрат і платежів] + [доходи майбутніх періодів] + [довгострокові зобов'язання]) / [усі активи] (1.7.)

Прийняті межі коефіцієнта фінансової стійкості становлять 0,85 - 0,9. Слід зауважити, що за умов, коли у вітчизняних підприємств відсутні можливості отримати «довгі» гроші, цей коефіцієнт у переважній більшості випадків дорівнює значенню коефіцієнта фінансової незалежності. [6]

Тобто для українських підприємств цей індикатор виглядає таким чином:

Коефіцієнт фінансової стійкості == коефіцієнт фінансової незалежності ? 0,6. (1.8.)

Коефіцієнт забезпечення власними засобами відображає наявність (відсутність) власних пасивів для фінансування оборотних активів. Його розраховують шляхом співставлення різниці між власними пасивами та необоротними активами з обіговими коштами.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами = =([власний капітал] + [забезпечення наступних витрат і платежів] + [доходи майбутніх періодів] – [необоротні активі])/[оборотні активи] (1.9)

Достатність джерел власних обігових коштів характеризує значення коефіцієнта > 0,1.

Третьою групою показників є показники ефективності, що дають змогу оцінити результати «роботи» грошових коштів підприємства і діяльності менеджерів, що ним керують.

Показники рентабельності - це найважливіші характеристики фактичного середовища формування прибутку і доходу підприємств. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення. Основні показники рентабельності можна об'єднати в наступні групи:

Рентабельність продажів (показники оцінки ефективності управління);

Рентабельність виробничих фондів;

Рентабельність вкладень у підприємства (прибутковість господарської діяльності).

Рентабельність продукції характеризує рівень прибутку, що припадає на витрати, які підприємство понесло внаслідок її виготовлення та реалізації. Цей показник свідчить про рівень доходів, які слід очікувати від основної діяльності підприємства. Рентабельність продукції розраховують у вигляді «брутто», оскільки фінансова звітність не дає можливості використати обсяг прибутку від реалізації продукції після оподаткування.

Рентабельність продукції = [валовий прибуток (валовий збиток)]/[собівартість реалізованої продукції]+[адміністративні витрати] + [витрати на збут]. (1.10.)

Вимоги до значення цього показника полягають у тому, що його мінімальний рівень має бути позитивним, а максимальний - якомога більшим. Оскільки надвисокого рівня рентабельності досягти неможливо через діяльність конкурентів, оцінка рентабельності продукції здійснюється шляхом порівняння її значення з показниками основних конкурентів та середньогалузевим рівнем.

Рентабельність активів характеризує результативність вкладення коштів у капітал підприємства та раціональність використання їх діючим менеджментом. Рентабельність активів розраховують на підставі сукупного розміру прибутку. Показник обчислюють як «нетто» («Звіт про фінансові результати» містить дані, необхідні для розрахунку).

Рентабельність активів = [прибуток від звичайної діяльності (абозбиток від звичайної діяльності)] / [усі активи] (1.11.)

Найважливішим показником рентабельності є рентабельність акціонерного (власного) капіталу, що вказує на те, як здійснюється приріст капіталу власників підприємства.

Результати порівняння усталених індикаторів показників, які використовують для оцінки фінансового стану підприємств розвинутих країн, з індикаторами, які характерні для показників українських підприємств, свідчать про суттєву різницю в їх значенні.

Таблиця 1.3

Порівняльні значення індикаторів фінансових показників

Коефіцієнт | Значення індикаторів

для підприємств, що працюють в умовах розвинутої ринкової економіки | для українських підприємств

Загальної ліквідності | 2-2,5 | 1-1,5

Швидкої ліквідності | ?1 | 0,6-0,8

Абсолютної ліквідності | 0,2-0,25 | >0

Фінансової незалежності | ? 0,7 | ?0,6

Фінансової стійкості | 0,85-0,9 | ?0,6

Банкрутства | ?0,3 | ?0,4

Структури боргу | 1,3-1,5 | <<1

Характеризуючи стратегічні цілі санації підприємства, цільові орієнтири і розробку стратегії, необхідно показати також оперативну (Crash-) програму, що відображає заходи, спрямовані на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності і ліквідності підприємства. Тільки за умови вдалого виконання цієї програми підприємство буде здатно реалізувати план санації, тобто реалізувати заходи щодо відновлення прибутковості і досягненню стратегічних конкурентних переваг.

Для подолання фінансової кризи на підприємстві необхідно підготувати програму розробки та реалізації заходів по фінансовому оздоровленню підприємства (Додаток 1).

У каталог санаційних заходів згідно Crash-програми можуть входити:

рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звертання в господарський суд);

мобілізація прихованих резервів завдяки продажу окремих позицій активів;

збільшення і зменшення статутного капіталу;

реструктуризація кредиторської заборгованості;

заморожування інвестиційних вкладень;

зворотний лізинг;

розпродаж за зниженими цінами товарів, попит на який є низьким.

Фінансова програма оздоровлення повинна містити в собі:

прогноз обсягів випуску і реалізації продукції;

баланс грошових надходжень і витрат;

зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації і після її проведення);

аналіз шляхів досягнення беззбитковості підприємства;

форми і джерела мобілізації фінансових ресурсів;

графіки освоєння, окупності і повернення фінансових ресурсів
(якщо вони були притягнуті на поворотній основі).

У фінансовій програмі приводиться також сума витрат на розробку плану оздоровлення і, можливо, проведення санаційного аудиту. На підставі фінансового плану визначається загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у