Взаємодія лізингової компанії і банку дозволяє використовувати широкий спектр інструментів оптимізації комерційної діяльності. Одним із таких інструментів, широко практикуємих у Польщі, став форфейтинг. В даному випадку переуступка арендодателем прав по отриманню платежів від арендатора банку за поставлене раніше устаткування суттєво полегшує останньому розпорядження заставним майном арендатора.

Банки вбачають у застосуванні лізингової схеми фінансування не стільки можливості розширення спектра надання послуг, скільки вихід із нинішньої ситуації з кредитуванням. Вихід цей - у поступовому нарощуванні обсягів лізингових операцій, які витісняють менш надійно забезпечені, а тому високоризикові інвестиційні кредити. В першу чергу банками передбачається використовувати фінансовий лізинг.

Отже, необхідно всіляко, бажано на державному рівні підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження. Останнім часом структури різних рівнів, які зацікавлені в його поширенні сприяють його становленню і продовжують створювати необхідні для цього передумови.

Передумови (історичні, економічні, організаційно-технічні, суспільно-політичні, науково-дослідні, соціальні та правові), які вже реально існують та ряд необхідних, без яких неможливе формування сфери розвитку лізингу приведені в табл. 1.1.

Надійне правове забезпечення лізингових відношень - гарантія і застава успішного розвитку лізингового бізнесу. Правова ж непевність відносин із партнерами, а в ряді випадків незахищеність як лізингодавців, так і лізингоотримувачів різко збільшують ступінь ризику лізингових угод і є причиною, що стримує підприємницьку ініціативу.

Таблиця 1.1

Передумови розвитку лізингу в Україні

№

з\п | Структура передумов | Зміст передумов

1. | Історичні | Наявність традицій арендного підприємництва

Можливість використання досвіду арендних відносин в період економічних реформ

2. | Економічні | 2.1. Необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури

2.2. Об'єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування і інвестування

2.3. Зміни ситуації в збутовій політиці машинотехнічної продукції

2.4. Потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва

2.5. Структурні зміни в сфері матеріального виробництва і послуг юридичним особам

2.6. Наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв'язків зі споживачами в Україні

2.7. Можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн

3. | Організаційно-технічні | 3.1. Наявність досвіду зовнішньоторгових арендних операцій

3.2.Участь банківських установ в лізингових операціях

3.3. Зацікавленість вітчизняних підприємців в фінансовій лізинговій діяльності

3.4. Проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу

3.5. Початок процесу створення спеціалізованих лізингових компаній

Продовження табл. 1.1

4. | Суспільно-політичні | 4.1. Державна політика, що поширюється в області лізингу

4.2. Створення Укрлізинга

5. | Науково-дослідні | 5.1. Відомість для спеціалістів лізингу як метода стимулювання розвитку виробничих сил

5.2. Наявність зарубіжних наукових школ в області лізингу

5.3. Зацікавленість в дослідженні проблем лізингу

6. | Соціальні | 6.1. Підвищення рівня життя через оновлення основних засобів

6.2. Підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції

7. | Правові | 7.1. Створення основ законодавства про лізинг

7.2. Встановлення пільг по лізинговим операціям

Відповідно до законодавства більшості розвинених країн, передача в оренду машин і устаткування на умовах лізингу донедавна регулювалася загальними нормами, що визначають відношення сторін при передачі майна в тимчасове користування. При цьому в нормативних актах була відсутня термінологічна певність і однозначність. Останнім часом у цивільному праві ряду закордонних країн приведені юридичні визначення лізингу й окремих його видів, а в деяких прийняті відповідні законодавчі акти. За рівнем правового забезпечення лізингових відношень можна виділити трьох основні групи країн:

- спеціальні закони, що мають, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);

- спеціальні підзаконні акти, що мають країни ”загального права” - Англія, Австралія;

- країни, що не мають спеціального законодавства (США, Німеччина).

Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерно те, що в них регламентуються взаємовідносини не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але і між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відношень, що виникають при лізингу.

В другій групі країн правове регулювання лізингу здійснюється в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове користування, і від суб'єктів лізингової угоди. Наприклад, у законодавчій практиці Англії за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів стерлінгів, а користувачем є юридична особа, застосовуються норми закону про оренду-продаж 1965 року. Всі інші випадки, що не підпадають під ці умови, регламентуються нормами «загального права».

У країнах третьої групи стосовно до лізингових угод широке використання знаходять також загальні положення цивільного і торгового права.

Довгий час Україна відносилася до числа країн, що не мають спеціального законодавства по врегулюванню лізингових відношень, але в

1998 році було прийнято основний нормативний документ, що регулює лізингову діяльність в Україні - Закон України “Про лізинг”.

В Законі передбачено два види лізингу (фінансовий та оперативний) і три форми лізингу: зворотній, пайовий (колективний) та міжнародний.

Головною хибою українського законодавства щодо лізингу є те, що основним регулюючим параметром у лізингових угодах встановлено строк амортизації, який і є головним гальмом. У цьому питанні закон “Про лізинг” суперечить чинному закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з яким оперативний лізинг і фінансовий лізинг можуть бути використані на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, тобто по суті для фінансового лізингу нижня межа строку є нульовою.

Не заамортизовану за договором фінансового лізингу вартість лізингованого устаткування згідно з законом “Про лізинг” необхідно викупити. А це залишкові 40% при виконанні мінімального обсягу лізингу в 60% вартості, і викуп