Контрольна з макроекономіки

План

1. Механізм функціонування грошового ринку

Грошовий ринок — частина, структурний елемент національного ринку країни, на якому здійснюється купівля (продаж) грошей через купівлю-продаж боргових зобов'язань, інших цінних паперів. Акт купівлі-продажу грошей, по суті, е операцією кредитною, оскільки суб'єкт, який купує боргове зобов'язання, здобуває у такий спосіб боргову вимогу до того, хто видав зобов'язання, і можливість отримувати від нього відсотки. Таким чином покупці боргових зобов'язань фактично дають гроші в позику під відсоток. Грошовому ринку, як і будь-якому іншому ринку, властиві пропозиція, попит, ціна. Пропозиція грошей визначається грошовою емісією (основне джерело), яку за рішенням законодавчого органу здійснює центральний банк країни. Тому кількість грошової маси вирішальною мірою залежить від політичної волі, а також від кредитної спроможності комерційних банків, спрямованості операцій центрального банку на "відкритому ринку цінних паперів". Якщо центральний банк купує в населення і підприємств облігації, розраховуючись грошима, він збільшує грошову масу, а продаючи облігації, — зменшує її. На пропозицію грошей впливає й динаміка руху валюти за кордон та з-за кордону. Коли приплив валюти перевищує її відплив з країни, кількість грошей зростає, і навпаки. Попит на гроші зумовлюється двома головними факторами. Перший — потреба в грошах для ведення господарської діяльності, розрахунків населення за товари і послуги — т. зв. попит на гроші для угод. Він завжди прямо пропорційний номінальному ВНП і обернено пропорційний кількості оборотів грошової одиниці (О) за рік: ВНП : О. Отже, на цей різновид попиту впливають зміна обсягів виробництва й цін, швидкість обороту грошей. Другий фактор — бажання населення, підприємств тримати набуті активи у формі цінних паперів (облігацій, акцій, сертифікатів тощо) або у формі грошей. Ці бажання породжують попит на гроші власників активів, величина якого залежить від переважаючої форми тримання активів. Зберігання активів у формі цінних паперів, довготермінових вкладів забезпечує їх власнику доходи у формі відсотка. Але він втрачає "свободу маневру" (можливість у будь-який час купити потрібний товар, одержати необхідну послугу, уникнути непередбачених ускладнень тощо) через зниження рівня ліквідності активів. Зберігання активів у формі грошей забезпечує вищий рівень ліквідності, але власник активів позбавлений можливості отримувати відсоток або цей відсоток суттєво зменшується. Таким чином, він зазнає прямих матеріальних втрат від тримання активів у високоліквідній формі. Із зростанням цих втрат прагнення людей заощаджувати гроші зменшуватиметься. І навпаки, якщо через зниження відсотка втрати від володіння грошима стануть незначними, люди все більше прагнутимуть до заощадження у грошовій формі, і попит на гроші підвищиться. Отже: 1) попит на гроші перебуває в оберненій залежності від рівня відсотка; 2) купівля цінних паперів — це можливість отримати відсоток; 3) купівля грошей — це купівля високої ліквідності, і платою за цю купівлю є втрата відсотка. Показуючи, чого варте придбання високої ліквідності, відсоток, таким чином, є ціною грошей на грошовому ринку, яку не слід ототожнювати з ціною грошей як еквівалента обміну і засобу платежу. Перша — це ціна втрат при зберіганні заощаджень у грошах, або ціна кредиту. Друга — справжня ціна грошей, що визначається їх купівельною спроможністю. Незважаючи на зазначений "недолік", ціна грошей на грошовому ринку у своїй частині (частково таку функцію виконує центральний банк) забезпечує рівновагу попиту і пропозиції, що надзвичайно важливо, оскільки як надлишок через інфляційні процеси, так і нестача грошей через брак необхідної кількості платіжних засобів можуть перешкоджати розвитку виробництва й обміну, призводити до кризових явищ. Практика України це підтверджує. Так, у 1993, особливо в останньому його" кварталі, коли прогресуюча інфляція досягла 90% на місяць, виробництво почало зупинятися. Воно втратило здатність до відтворення значною мірою через нестачу коштів, які "з'їдала" інфляція. В 1994 уряд почав здійснювати жорстку монетарну політику, інфляція в першому півріччі знизилася до 6—7%. Але така політика посилила дефіцити платіжних засобів. Криза неплатежів в Україні була б не такою глибокою, якби функціонував повноцінний грошовий ринок. Врівноважуючий механізм ринку грошей діє за схемою: 1) відчутний залишок або нестача грошей спонукають громадян, підприємства відповідно скуповувати або продавати фінансові активи, що спричиняє скорочення або зростання пропозиції цих активів на ринку. Скорочення пропозиції підвищує ціни на активи, її зростання — знижує їх; 2) із зміною ринкових цін фінансових активів змінюються й відсоткові ставки. Між відсотками і ціною завжди існує обернена залежність; 3) зміна відсоткових ставок впливає на схильність людей, фірм зберігати гроші; 4) зміна схильності заощаджувати гроші змінює співвідношення попиту і пропозиції на грошовому ринку. Ринок урівноважується новою ставкою відсотка, т. зв. ставкою рівноваги.

2. Нецінові фактори сукупної пропозиції

Сукупна пропозиція відображає рівень наявного реального обсягу виробництва за кожного можливого рівня цін. Залежність між ними пряма, або позитивна. Крива сукупної пропозиції зображена на мал. 1 показує реальний обсяг національного продукту, який буде виготовлений за різних рівнів цін. Вона складається із трьох відрізків.

Мал. 1. Крива сукупної пропозиції

Аналіз форми кривої сукупної пропозиції показує, що реальний обсяг національного виробництва збільшується, коли економіка розвивається, проходячи спершу кейнсіанський, а тоді проміжний відрізки сукупної пропозиції (на графіку — зліва направо). Існуюча крива сукупної пропозиції встановлює залежність між