До нецінових чинників, що обумовлюють зміщення кривої сукупної пропозиції, належать: зміни цін на внутрішні ресурси (земля, трудові ресурси, капітал, підприємницький талант) і зміни цін на імпортні ресурси; зміни продуктивності і зміни правових норм (податки з підприємств і субсидії, державне регулювання).

За інших рівних умов підвищення цін на ресурси зумовлює збільшення витрат на одиницю продукції і тим самим скорочення сукупної пропозиції. Зниження цін на ресурси веде до протилежного результату. На ціни ресурсів і сукупну пропозицію також може вплинути послаблення чи посилення панування на ринку, або ринкова монополія, що дає можливість встановлювати ціни вищі, ніж за наявності конкуренції.

Значний вплив на зміщення кривої сукупної пропозиції мас продуктивність, яка відображає відношення між реальним обсягом національного виробництва і кількістю використаних ресурсів. В разі зменшення витрат на одиницю продукції збільшення продуктивності приведе до зміщення кривої сукупної пропозиції вправо; і навпаки, зменшення продуктивності приведе до збільшення витрат на одиницю продукції і зміщення кривої сукупної пропозиції вліво.

На зміщення кривої сукупної пропозиції впливають також зміни правових норм, згідно з якими функціонують підприємства. Ці зміни передусім стосуються податків, субсидій і характеру регулювання. Так, зміна податків з підприємств, зокрема таких, як податок на добавлену вартість, акцизний збір, податок на соціальне забезпечення, так само, як і збільшення заробітної плати, може збільшити витрати на одиницю продукції і скоротити сукупну пропозицію.

У багатьох випадках збільшує витрати виробництва на одиницю продукції і зрушує криву сукупної пропозиції вліво і державне регулювання. Це не означає, однак, що держава зовсім не повинна втручатися в економічні відносини.

3. Сукупність інвестицій та фактори їх мотивації

Інвестиції — це другий після споживання компонент сукупних витрат. Інвестиції розподіляються на три основні групи: інвестиції в основний капітал, житлове будівництво та збільшення запасів. У середньому 70 % всіх інвестицій — це інвестиції в машини та устаткування, 25 % — житлове будівництво і приблизно 5 % — зміни в запасах.

Інвестиції в основний капітал — це інвестиції в основні виробничі фонди: машини, устаткування, капітальне будівництво підприємств. Інвестиції в житлове будівництво — це витрати на підтримку житлового фонду і будівництво нового житла. Запаси — це резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів, які належать фірмам. Інвестиції в запаси означають їх зміну за певний період, причому зростання запасів свідчить про додатні інвестиції, а їхнє скорочення — про від'ємні інвестиції.

Таким чином, і фірми, і домашні господарства інвестують. Фірми купують інвестиційні товари, аби збільшити капітал і замінити діючий капітал у процесі його вибуття. Домашні господарства купують житло, що також е інвестиціями.

Отже, інвестиції суттєво впливають на сукупний попит, обсяг національного виробництва, зайнятість. До того ж, інвестиції сприяють нагромадженню фондів підприємств і створюють основу для економічного зростання в майбутньому. Нераціональне використання інвестицій призводить до заморожування виробничих ресурсів і скорочення обсягів національного виробництва.

Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції. Вони розподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша — на відшкодування його зношення, тобто є амортизацією.

Майже всі інвестиції здійснюються фірмами, а не домашніми господарствами. Але домашні господарства, приймаючи рішення про споживання і заощадження, спрямовують частину своїх доходів на фінансові ринки, фірми ж звертаються на фінансові ринки за кредитами, використовуючи їх на інвестування.

Отже, інвестиції створюються заощадженнями, а фінансові ринки дають змогу домашнім господарствам перерозподіляти свої доходи в часі.

Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС).

Сутність впливу цих факторів на інвестиційний попит полягає у слідуючому.

По-перше, фірми інвестують з метою одержання чистого прибутку. Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача.

Головним фактором мотивації до інвестування є рівень очікуваної норми чистого прибутку.

По-друге, інвестиційні витрати пов'язані з джерелом їх фінансування. Досить поширеним джерелом фінансування інвестицій є банківський кредит. Тому важливу роль у динаміці інвестицій відіграє відсоткова ставка. Якщо очікувана норма чистого прибутку — це мета інвестування, то відсоткова ставка — це ціна інвестицій, яку фірма повинна сплатити, щоб позичити грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу. Для прийняття рішення інвестори зіставляють очікувану норму чистого прибутку і відсоткову ставку. Якщо відсоткова ставка нижча від очікуваної норми чистого прибутку, то інвестиції будуть прибутковими, на них виникає попит. Якщо, навпаки, — інвестиції будуть збитковими, попиту на них не буде.

У прийнятті інвестиційних рішень суттєву роль відіграє не номінальна, а реальна відсоткова ставка. Номінальна ставка визначається в поточних цінах, реальна відсоткова ставка —це номінальна ставка скоригована з урахуванням інфляції.

Реальна відсоткова ставка вимірює дійсні витрати на одержання позики. Тому інвестиції залежать від реальної, а не від номінальної ставки відсотка. Концепція реальної відсоткової ставки пояснює парадокс значних за обсягом інвестицій за умов високих номінальних відсоткових ставок і високих темпів інфляції: реальні ставки відсотка стають тоді низькими.

Крім відсоткової ставки на інвестиційний попит впливають фактори, які змінюють рівень очікуваної норми чистого прибутку за даної відсоткової ставки. Умовно