- оптові відпускні ціни.

Оптова ціна виробника (Цпр.) - це та ціна, що фіксує витрати виробництва і прибуток виробника по конкретному зробленому їм чи товару партії товарів. Дана ціна показує в що обходиться виробництво даного товару з урахуванням прибутковості.

Оптові відпускні ціни промисловості (Цоо) використовуються при реалізації товарів виробниками. За відпускними цінами покупці здобувають продукцію у виробників. Така ціна, як правило, відрізняється від ціни виробника на суму акцизного збору, якщо товар подакцизний і суму податку на додану вартість. Однак, якщо товар не обкладається податком на додаткову вартість, оптова відпускна ціна може по величині і структурі збігатися з оптовою ціною виробника.

Склад оптових цін на продукцію промисловості в розрізі основних елементів можна представити наступними формулами:

Цпр. = Сс + П;

Цоо = Сс + П +ПДВ;

Цоо = Сс + П +АС+ПДВ;

де Сс - собівартість виробництва товару;

П - прибуток виробника на одиницю товару;

Ас-сума акцизного збору;

ПДВ - податок на додаткову вартість.

Окремим елементом в оптово-відпускних цінах на деякі види товарів можуть виступати спеціальні цільові надбавки, установлювані відповідно до чинного законодавства України. До них відносяться надбавки на розвиток виноградарства, на організацію програм радіомовлення і телебачення. Установлюються такі чи надбавки у відсотках до оптових цін чи виробника в абсолютній сумі на одиницю товару. Перелік таких товарів обмежений відповідними нормативними актами.

Державна роздрібна ціна є кінцевою ціною, по якій товари народного споживання і деякі знаряддя предмети праці реалізуються через торгову мережу, і відбиває процес наростання суспільно необхідних витрат по всіх послідовних стадіях виробництва товару. Вона являє собою суму оптової ціни промисловості, витрат торгових організацій і планового прибутку:

Цр = Цопт. пром. + ТЗр + Пр

де ТЗр, Пр — поточні витрати і прибуток роздрібних торгових організацій.

Методи встановлення цін на промислову продукцію.

При встановленні цін на промислову продукцію товаровиробник повинний дотримуватися законодавства і не прибігати до змови з конкурентами. Він не повинний: жадати від торгового посередника реалізації своєї продукції по встановленій їм ціні; затримувати відвантаження продукції, якщо торговий посередник проводить свою цінову політику; продавати свою продукцію нижче собівартості для усунення на ринку конкурентів; підвищувати ціни.

Ринкова економіка дозволяє використовувати різні ціни. Вплив держави на систему ціноутворення — одна з форм регулювання цін. З обліком того, що держава проводить комплексну систему заходів для спрощення і децентралізації порядку твердження цін, тобто лібералізацію цін, коло регульованих цін звужується.

Оптові чи роздрібні ціни встановлюються за домовленістю між виробником і покупцем продукції. Ці ціни не регулюються державою і залежать від співвідношення попиту та пропозиції товарів. Верхня межа договірної ціни регулюється законом попиту та пропозиції, нижній — установлюється по поточним витратах.

Номінальна, чи умовна, ціна встановлюється при відсутності інформації про угоди, пропозиції чи продавців потреби споживачів, роздрібна — на продукцію, реалізовану в особисте споживання невеликими партіями.

Змінна ціна не встановлюється остаточно. Спочатку узгоджується базисна ціна, що може бути скоректована при зміні складових ціни до моменту постачання й оплати. Дана ціна є різновидом ціни з наступною фіксацією, що визначається в процесі виконання договору між покупцем і продавцем. В умовах договору визначається правило фіксації ціни або її узгоджень між постачальником і споживачем.

В умовах ринкової економіки товаровиробники для присвоєння споживчого надлишку використовують диверсифікованість цін, тобто диференціювання цін для різних груп споживачів. При цьому виробник прагне установити максимальну ціну для кожної з груп покупців. Така ціна називається резервованою ціною покупця. Резервована ціна, встановлена в залежності від доходу покупця, вважається ідеальною диверсифікованістю цін.

Диверсифікованість цін може встановлюватися в залежності від кількості товару, що здобувається: для дрібних партій і разових виробів — більш високі ціни, а для оптової покупки — пільгові.

У стратегії ціноутворення найбільш поширена диверсифікованість цін за часом, що зводиться до перегляду цін у різні періоди. На практиці диверсифікованість цін не знайшла широкого застосування, але товаровиробник не упускає випадку використовувати цю стратегію ціноутворення для забезпечення додаткової частини споживчого надлишку.

Ціноутворення на фірмі — складний і багатоетапний процес.

Вибір мети - визначення попиту - аналіз витрат - аналіз цін конкурентів - вибір методу ціноутворення - встановлення остаточної ціни

Вибір мети. Будь-яка фірма повинна насамперед визначити мету, що вона переслідує, випускаючи конкретний товар. Якщо чітко визначені мети і положення товару на ринку, то легше установити ціну. Існують три основні цілі цінової політики: забезпечення виживаності, максимізація прибутку й утримання ринку (рис. 1).

Рис. 1. Цілі цінової політики.

Забезпечення виживаності фірми — це головна мета фірми, що здійснює свою діяльність в умовах твердої конкуренції, коли на ринку багато виробників з аналогічними товарами. Цю мету фірма вибирає у випадках, коли:

Для захоплення більшої частки ринку і збільшення обсягу збуту використовуються занижені ціни — ціни проникнення.

Перш ніж говорити про максимізацію прибутку, варто звернути увагу на суперечливість цієї мети. Припущення про те, що виробники завжди намагаються максимізувати свій прибуток, вірно тільки почасти. Розглядаючи невеликі проміжки часу, можна легко переконатися у тому, що багато фірм не намагаються дістати максимальний прибуток, цілком задовольняючись прийнятним доходом, достатнім для відшкодування витрат і нарахування «нормальних» дивідендів на акції. Це порозуміється багато в чому тим, що максимізація прибутку