який є нової для ринку.
Крім витратних методів ціноутворення широке поширення одержали й інші методи ринкового ціноутворення.
Ціноутворення з орієнтацією на попит будується на тім, що кожен покупець визначає для себе співвідношення між цінністю товару (його корисністю) і ціною і порівнює його з такими ж товарами інших підприємств. Основою ціни при цьому виступає купівельне сприйняття.
Це один із самих оригінальних методів ціноутворення, тому що усе більше підприємців орієнтується при встановленні цін не на витрати виробництва, а на сприйняття товару споживачем.
Виробник виходить з того, що споживач визначає співвідношення між цінністю товару і його ціною і порівнює його з аналогічними показниками конкурентів.
При цьому методі чим більше ступінь диференціації товарів, тим більше еластичність прийнятних для споживача цін. Товари можуть диференціюватися з урахуванням технічних параметрів, дизайну, смаку, проведеної рекламної кампанії, надійності, довговічності, економічності в експлуатації, післяпродажного сервісу і т.п. З диференціацією товару тісно зв'язана диференціація ринку. Успішна реалізація методу ціноутворення заснована на тім, що виробник добре знає потреби своїх потенційних покупців, уміє привернути увагу до специфічних якостей свого товару і реально оцінює можливих конкурентів.
Реакція покупців на зміну цін може бути врахована за допомогою:
аналізу даних попереднього періоду методом регресійного аналізу й екстраполяції отриманих результатів на майбутнє;
проведення на ринку експерименту з різними цінами на свою продукцію.
Ці способи мають недоліки і визначені труднощі при втіленні в життя. Так, при екстраполюванні попиту на товар на майбутнє варто виявляти визначену обережність, особливо маючи справу з товарами, споживання яких багато в чому викликано модою. Проводячи експеримент на ринку з цінами, треба враховувати та обставина, що продавати товар за високою ціною, після того як він з'явився на ринку по більш низькій ціні, досить складно.
Проте визначений орієнтир на ринку за допомогою цих методів може бути отриманий.
Важливу роль грає метод визначення ціни з орієнтацією на конкуренцію. У цьому випадку ціну на продавані товари визначають за допомогою аналізу і порівняння можливостей товарів даного підприємства в порівнянні з підприємствами-конкурентами на конкретному ринку, а також через аналіз і порівняння сформованих на ринку цін.
Метод установлення цін на основі поточних цін інших підприємств ґрунтується на порівнянні параметрів, реалізованих товарів по 10 бальній шкалі. За основу порівняння приймається, як еталон, ціна одного з підприємств-конкурентів.
Метод установлення ціни на рівні поточних цін зосереджує в собі, як прийнято вважати, «колективну мудрість галузі». Він застосовний на ринках чистої й олігополістичної конкуренції. Підприємства і виготовлювачі продукції виходять у цих умовах з факту конкуренції, установлюючи ціну на товар ледве чи вище трохи нижче рівня ціни конкурентів. Якщо ж товар дійсно володіє якимись новими якостями, відмінними від товарів конкурентів, чи сприймається покупцями як володіє новими якостями, то виробник вільний у визначенні рівня ціни і не бере до уваги вже існуючі ціни. На ринку однорідних товарів підприємство змушене стежити цінами конкурентів (у той час як ринки неоднорідних товарів надають велику гнучкість на цінову політику конкурентів). У будь-якому випадку підприємець при виборі ціновий стратегії повинний відповісти на наступні питання (рис. 10).
Якщо підприємець прийшов до висновку, що конкурент знизив ! ціну, бажаючи сприяти зниженню цін і загальному збільшенню попиту на тривалий період, і припускає, що інші підприємства підуть цьому прикладу, а тому місткість ринку зросте, йому також прийдеться знижувати ціну.
Якщо ж він зможе протиставити діям конкурента могутню маркетингову підтримку свого товару, то ціну можна не знижувати. Однак у будь-якому випадку необхідно проаналізувати усі варіанти.
Встановлення остаточної ціни. Це заключний етап ціноутворення. Зупинивши свій вибір на одній з перерахованих методик, фірма може приступити до розрахунку ціни, що ' повинна враховувати психологічне сприйняття покупцем товару фірми. Наприклад, для багатьох споживачів єдина інформація про якість товару укладена в ціні, і вона служить показником якості. Призначувана ціна повинна відповідати ціновому образу фірми і її ціновій політиці. Необхідно також враховувати реакцію конкурентів на передбачувану ціну.
Останнім часом усі частіше перед підприємцем устає задача страхування ринкової ціни. Це підказує необхідність уведення ще одного етапу коректування ціни, що полягає в страхуванні остаточної ціни. З цією метою в договори купівлі — чи продажу в договори постачання вводиться ряд застережень. Необхідність цього викликана тим, що на ринок і рівень збуту товарів впливають постійно мінливі фактори (політична нестабільність, загальноекономічні фактори, виснаження природних ресурсів, зміна екологічної обстановки, демографічна ситуація і т.д.).
Постійною турботою керівництва фірми є керування цінами на свою продукцію. Воно здійснюється внесенням відповідних змін у прейскуранти, застережень — у контракти, а також компенсацій.
Сходен по содержанию с предыдущим методом параметрический или нормативно-параметрический метод. Он базируется на расчетах цен при изменении одного или нескольких параметров, выпускаемых ранее предприятием изделий.
Агрегативний метод - це розрахунок цін по складових частинах комплектів виробів, що випускаються, (меблеві гарнітури, комп'ютери і комп'ютерне забезпечення, сервізи, костюми і т.д.),
Метод «метання стрілець» - це власне кажучи метод, що базується на матеріалах опитувань можливих покупців.
Варто пам'ятати, що вибір оптимального методу ціноутворення - це важливий процес, що може забезпечити успіх підприємству на ринку.
Список використаної літератури.
Конкуренция и антимонопольное регулирование: Учеб. Пособие для вузов / С.Б. Авдашева, В.а. Аронин, И.К. Ахполов и др.; под ред. А.Г. Цыганкова. – М.: Логос, 1999.
Агаев Г.С. Конкуренция: анализ, стратегия, практика. – М., 1996.
Ворст И., Ревентлоу П. Экономика фирмы: Учеб. – М.: Высшая школа, 1994.
Герасименко В.В. Ценовая политика фирмы. – М.: Финстатинформ, 1995.
Грузинов