Мікроекономіка

Зміст

1.Фінансовий ринок

Безперебійне формування фінансових ресурсів, їх найбільш ефективне інвестування і цілеспрямоване використання забезпечується за допомогою фінансового ринку, що являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві. Фінансовий ринок діє як у вигляді ринку цінних паперів, так і ринку позичкових капіталів.

Фінансовий ринок призначений для акумулювання й ефективного використання тимчасово вільних коштів за допомогою руху грошових коштів від їхніх власників(зберігачів) до користувачів (інвесторів). Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є розбіжність потреби у фінансових ресурсах у конкретного суб'єкта господарювання з наявністю джерел задоволення цих потреб.

Зберігачами виступають юридичні і фізичні особи, що накопичують у себе грошові кошти. Основними зберігачами в більшості країн з розвинутою ринковою економікою є приватні особи (населення), що здійснюють інвестування своїх заощаджень або безпосередньо (індивідуальним образом), або через страхові організації, пенсійні фонди й інші фінансово-кредитні інститути акумулювання індивідуальних заощаджень. Поряд із внутрішніми зберігачами в операціях на фінансових ринках можуть брати участь також і іноземні зберігачі.

Користувачі (інвестори) - це суб'єкти господарювання й органи державної влади, що вкладають грошові кошти в яке-небудь підприємство, справу (розширення виробництва, надання послуг, покриття державних витрат і т.п.).

Функціонування фінансового ринку об'єктивно визначається наявністю в економіці країни власників, що володіють реальною, а не уявленою самостійністю. Тільки незалежні власники здатні укладати на фінансовому ринку торговельні угоди, пред'являючи попит на фінансові ресурси і націлюючись на ефективне їхнє інвестування в різного роду витрати.

Ефективна життєдіяльність фінансового ринку неможлива без відповідних правових основ, що базуються комплексі нормативних документів, що регламентують діяльність як самого ринку так і контрагентів, що беруть участь на ньому. Акумуляція тимчасово вільних коштів і їхнє інвестування здійснюється за допомогою обігу на фінансовому ринку цінних паперів. Цінним папером визнається документ, що засвідчує майнове право власника папера при його пред'явленні. Цінні папери обов'язково повинні містити передбачені законом реквізити: номінальну ціну, термін обігу на ринку, спосіб погашення, фіскальний режим і т.д.

Використовувані на фінансовому ринку цінні папери за характером поділяються на дві групи - боргові і дольові.

Боргові цінні папери відрізняються звичайно твердо фіксованою процентною ставкою і зобов'язанням виплатити капітальну суму боргу на визначену дату в майбутньому. Класичним прикладом цього цінного папера є облігація.

Дольові цінні папери представляють безпосередню долю їхнього власника (власника) у реальній власності. Прикладом є акція, що засвідчує право її власника (акціонера) на одержання частини прибутку підприємства у вигляді дивідендів і на частину майна, що залишається після ліквідації підприємства.

На основі цих двох основних типів цінних паперів може бути утворена велика кількість похідних або так званих "гібридних" фінансових документів. Поряд з акціями й облігаціями до цінних паперів відносяться: казначейські зобов'язання, векселі, ощадні сертифікати й інші документи. Ці документи можуть бути пред'явницькими або іменними. Порядок і умови випуску і обігу цінних паперів визначаються законодавством країни. Організації, відповідальні за практичне виконання цих законодавчих актів, як правило, підзвітні парламенту країни.

Фінансові ринки підрозділяються на первинні, пов'язані з випуском нових цінних паперів, і вторинні, де здійснюється перепродаж цінних паперів. Важливість перепродажу заснована на тому, що первісний інвестор вільний у своєму праві володіти і розпоряджатися цінними паперами і може перепродати їх іншому інвестору.

Суб'єктами первинних фінансових ринків поряд зі зберігачами й інвесторами є емітенти. До них відносяться, з одного боку, юридичні особи, що є суб'єктами господарювання і прагнуть одержати додаткові фінансові ресурси для інвестування їх у витрати по розширенню виробництва, відновленню його матеріально-технічної бази, а з іншого боку - органи державної влади різного рівня, що випускають в обіг цінні папери, позики, платіжно-розрахункові документи для покриття частини державних витрат.

Посередницькі функції взаємодії між емітентами й інвесторами виконують спеціальні торговельні контори - брокерські і дилерські фірми.

Брокерська фірма, маючи право юридичної особи, діє як посередник по купівлі-продажу цінних паперів, валюти, нерухомості, товарів і послуг на фондових, товарних і валютних біржах, страхових і фрахтових ринках. Брокер при укладенні угод, діє з доручення і за рахунок клієнтів, одержуючи від них визначену плату або комісійні за згодою сторін або відповідно до встановлюваної біржовим комітетом такси. Серед брокерів виділяються повноважні брокери-приймальники замовлень, що є самостійними підприємцями в рамках брокерської фірми. Це фахівці-універсали, що надають усі види послуг: пошук і залучення нових клієнтів (замовників, покупців); прийом замовлень і відкриття рахунків для клієнтів на біржі; платне консультування; стягування комісійних зборів і внесення сум на рахунки клієнтів. Тільки ці брокери вправі давати кінцеву санкцію на надходження замовлення на біржу, одержавши від продавця і покупця наявний товар, контракт, гарантійний внесок або заставу яку ще називають маржею.

Дилерська фірма спеціалізується на операціях купівлі-продажу акцій, які вона здійснює на власні засоби.

Метою первинних фінансових ринків є залучення додаткових фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво й інші види витрат.

Вторинні фінансові ринки призначені не для залучення додаткових фінансових ресурсів, а для перерозподілу наявних ресурсів між суб'єктами господарювання відповідно до потреб розширеного відтворення й інших потреб суспільства.

Завдяки фінансовим ринкам здійснюється перерозподіл капіталів між підприємствами і галузями, забезпечуючи фінансування пріоритетних виробничих, науково-технічних і соціальних програм. Первинні і вторинні фінансові ринки тісно взаємопов’язані між собою.

Організаційні структури фінансового ринку включають різні