Основними функціями бірж є:

активні операції з продажу і купівлі цінних паперів, де останні виступають як специфічний товар, ціна якого знаходиться під впливом попиту та пропозиції;

надання емітентам цінних паперів додаткових фінансових ресурсів для здійснення невідкладних потреб;

перерозподіл фінансових ресурсів, що дозволяє змінювати структуру суспільного виробництва;

надання зберігачам можливостей використовувати накопичені грошові кошти з найбільшою вигодою для себе.

Висновки

Безперебійне формування фінансових ресурсів, їх найбільш ефективне інвестування і цілеспрямоване використання забезпечується за допомогою фінансового ринку. Фінансовий ринок діє як у вигляді ринку цінних паперів, так і ринку позичкових капіталів.

Фінансові ринки підрозділяються на первинні, пов'язані з випуском нових цінних паперів, і вторинні, де здійснюється перепродаж цінних паперів. Метою первинних фінансових ринків є залучення додаткових фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво й інші види витрат. Вторинні фінансові ринки призначені не для залучення додаткових фінансових ресурсів, а для перерозподілу наявних ресурсів між суб'єктами господарювання відповідно до потреб розширеного відтворення й інших потреб суспільства.

Функціонування фінансових ринків має величезне народно-господарське значення. По-перше, завдяки їм стає можливим інвестувати грошові кошти у виробництво, що дозволяє збільшувати виробничі потужності країни, накопичувати ресурсний потенціал. По-друге, за допомогою фінансового ринку полегшується розвиток підприємств і галузей, що забезпечують максимальний прибуток інвесторам. По-третє, перелив капіталів, здійснюваних на фінансових ринках, сприяє прискоренню науково-технічного прогресу, найшвидшому впровадженню науково-технічних досягнень. По-четверте, фінансовий ринок дозволяє цивілізованим способом покривати бюджетний дефіцит за рахунок вишукування на ринку вільних коштів для покриття зростаючих державних витрат.

2. Особливості розвитку сільського господарства

Сільське господарство — одна з головних галузей матеріального виробництва, і саме воно визначає специфічний спосіб життя 2,3 млрд осіб. Це насамперед стосується країн, що розвиваються, де в сільському господарстві в середньому зайнято майже 60 % населення, а в багатьох найбільш відсталих країнах ця частка ще більша. В цілому ж у цій галузі зайнято близько по-ловини економічно активного населення планети. Сільськогос-подарські угіддя становлять З0 % суходолу. Загальна площа світо-вого земельного фонду дорівнює 134 млн км2 (13,4 млрд га). З окремих великих регіонів найбільшим земельним фондом воло-діють Африка, СНД, Азія, Північна і Південна Америка.

Найбільш цінні землі, що обробляються, становлять усього 11 % світового земельного фонду. Великими площами земель, що обробляються, володіють США (190 млн га), Індія (160), Росія (134), Китай (95), Канада (46), Казахстан (36), Україна (34).

Головна проблема світового земельного фонду сьогодні — це деградація сільськогосподарських земель. Під цим учені розуміють виснаження родючості грунтів, ерозію грунту, його заболочування, зниження біологічної продуктивності природних пасовищ, засолення і заболочування площ, які зрошуються, тощо.

За деякими розрахунками, людство вже втратило 2 млрд га колись продуктивних земель. Тільки через ерозію, яка поширена не лише в найбільш відсталих, а й в багатоземельних економічно розвинутих країнах, щорічно з сільськогосподарського обороту вилучається 6—7 млн га. Приблизно половина зрошуваних земель світу охоплена засоленням і заболочуванням, що також призво-дить до щорічної втрати 1,5 млн га.

Найбільш очевидний результат усіх цих негативних явищ — помітне скорочення оброблюваних земель, що припадають на душу населення.

Сільське господарство — складна виробнича, соціальна та екологічна система, де взаємодіють безліч економічних, соціаль-них і біологічних факторів. Сільськогосподарські підприємства не тільки забезпечують потреби суспільства у продовольстві й сировині для промисловості, а й беруть участь у відтворенні його демографічного і трудового потенціалу, відновленні екологічної рівноваги та збереженні навколишнього середовища.

На відміну від інших сфер виробництва сільське господарство ведеться на великих площах і територіально розпорошене. У ньому використовуються земля (основний засіб виробництва), світло, тепло, вода та живі організми — рослини і тварини. Разом із тим частка сільського господарства у створенні валового внутрішнього продукту (ВВП) в окремих країнах світу значно скоротилася.

Головною галуззю сільського господарства є рослинництво. Ос-нова рослинництва — зернове господарство. Зернові культури ста-новлять найважливішу групу продовольчих культур, які дають зерно — основний продукт харчування людини, корми для сільськогосподарських тварин і сировину для багатьох галузей промисловості.

Зернові культури займають майже половину посівних площ світу (720 млн га), а річне збирання зерна у світі становить 1,8— 1,9 млрд т. Головні зернові культури — пшениця, кукурудза, рис — забезпечують 3/4 світового виробництва зерна. Провідні ви-робники пшениці у світі—США, КНР, Індія, Франція, Канада, Австралія, Казахстан, Росія, Україна. Основні райони вирощуван-ня кукурудзи — Північна та Південна Америка. США є ви-робником до 50 % світового врожаю кукурудзи. Значні врожаї збирають у Китаї, Бразилії, Мексиці, ПАР. Рис як головна продовольча культура більш ніж половини населення Землі вирощу-ється переважно на затоплених територіях. Понад 90 % світових посівів рису знаходиться у країнах Азії, в тому числі близько 60 % в Індії та Китаї. За рівнем його виробництва виділяються Китай (36 %), Індія, Індонезія, В'єтнам, Японія, Бангладеш, Таїланд, Філіппіни.

У країнах помірного клімату для фуражних і частково продо-вольчих потреб вирощують ячмінь. Він поширений в Україні, Росії, Китаї, Чехії, США, Канаді. Овес вирощують у Росії, Польщі,