Практично всі галузі національної економіки тієї чи іншої країни прямо чи опосередковано беруть участь у функціонуванні АПК, структура якого охоплює три сфери:

І сфера — виробництво засобів виробництва для сільського господарства;

II сфера — власне сільське господарство;

III сфера —переробка, зберігання і реалізація готової продукції.

У більшості країн СНД сільське господарство є однією з го-ловних галузей національної економіки. В середньому по Спів-дружності на його частку припадає 12 % загального обсягу вало-вого продукту, в тому числі в Грузії — більше половини, у Мол-дові, Киргизстані, Узбекистані та Вірменії — близько третини, в Азербайджані — 27 %, Україні — близько 20 %, Білорусі та Казахстані —близько 12 % і в Росії —близько 7 %.

Серйозну і необгрунтовану конкуренцію вітчизняним продук-там створюють імпортні товари, часто низької якості, котрі про-даються за нижчими цінами. За рахунок імпортної продукції зрос-ла насиченість ринку за багатьма групами споживчих товарів, хоча багато з них не відповідають санітарним нормам, вимогам до якості та безпеки сировини і застосовуваних матеріалів, що є загрозою для життя і здоров'я людей.

Покращити становище — як у країнах СНД, так і в Україні зокрема — можна лише за рахунок докорінної перебудови аг-рарних відносин, запозичення досвіду провідних країн світу у розвитку сільськогосподарського виробництва.

Ринкові реформи в аграрному секторі економіки України починають справляти позитивний вплив на динаміку сільськогосподарського виробництва України. У 2002 р. виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств збільшилось, порівняно з 2001 р., на 7,6%, що створює довгострокові передумови більш відчутного впливу цієї галузі на різноманітні сфери європейського життя.

Агропромисловий комплекс залишається інвестиційно привабливим як для внутрішнього, так і для зовнішнього інвестора. Сьогодні ця галузь готова прийняти до 1 млрд дол. США інвестицій . Слід відзначити, що податкове навантаження на сільськогосподарські підприємства в Україні становить 7% від реалізації продукції, що можна розглядати як своєрідну офшорну зону в економіці України. Особливо привабливі умови для інвестицій створені у харчовій промисловості . У неї вкладено близько 40% усіх прямих іноземних інвестицій у вітчизняну промисловість та 21% - в економіку України. У 2000 р. інвестиції в харчову промисловість склали 110 млн дол. США, а всього за період, починаючи з 1992 р., вони становлять 740,5 млн дол. Це у поєднанні з власними коштами підприємств дало змогу істотно оновити матеріально-технічну базу, дещо підвищити конкурентоздатність українських харчових продуктів.

Урядом України проводиться цілеспрямована робота щодо удосконалення та визнання системи стандартизації і сертифікації, яка сприятиме підвищенню якості і конкурентоздатності українських продовольчих товарів, що є одним з основних чинників поступової інтеграції України в світові аграрно-економічні відносини.

Зовнішньоторговий оборот сільськогосподарської продукції за 2002 р. Становив більше ніж 3 млрд дол. США, або 8,0% обсягу зовнішньої торгівлі України.

Метою аграрної політики України у 2003 р. є створення умов для зростання сільськогосподарського виробництва на базі реформ аграрного сектору, розпочатих у попередніх роках. 2003 рік повинен стати переломним для стабільного нарощування обсягів валової продукції. Прогнозується збільшення обсягів валової продукції в сільському господарстві на 3%, у харчовій промисловості - на 5%. У 2003 р. очікується отримати 35 млн т зерна, 15 млн т цукрових буряків, 3 млн т олійних культур, 16,5 млн т картоплі, 2,6 млн т м'яса у живій вазі, 12,8 млн т молока, 3,5 тис т вовни тощо.

Розрахунки показують, що харчова промисловість спроможна забезпечити зростання виробництва за всією номенклатурою виробів, здійснити подальше розширення асортименту, поліпшення якості і зовнішнього оформлення продукції. Все це забезпечить зростання експортного потенціалу України.

Реформування аграрного сектору української економіки на сучасних ринкових засадах, створення ефективних господарських форм у сільському господарстві, тісніша інтеграція останнього з відповідними галузями промисловості дадуть змогу вирішити головне завдання - суттєво підняти продуктивність землеробства і тваринництва, а отже, закласти міцні підвалини для формування розгалуженого регіонального продовольчого комплексу європейського масштабу.

Висновки

В цілому в сільському господарстві зайнято близько по-ловини економічно активного населення планети.

Сільське господарство — складна виробнича, соціальна та екологічна система, де взаємодіють безліч економічних, соціаль-них і біологічних факторів. Сільськогосподарські підприємства не тільки забезпечують потреби суспільства у продовольстві й сировині для промисловості, а й беруть участь у відтворенні його демографічного і трудового потенціалу, відновленні екологічної рівноваги та збереженні навколишнього середовища.

Сучасне сільськогосподарське виробництво неможливо уявити ізольованим, що розвивається і функціонує поза національною еко-номікою. В реальному житті воно базується на міжгалузевій виробничій кооперації, котра пов'язує сільське господарство і сполу-чені з ним галузі економіки, які, з одного боку, поставляють сіль-ському господарству засоби виробництва та всі необхідні технічні умови виробництва; з іншого — переробляють сільськогоспо-дарську сировину і доводять готові продукти харчування до спо-живача.

На основі такої взаємодії різних галузей виникає агропро-мисловий комплекс (АПК).

У більшості країн СНД сільське господарство є однією з го-ловних галузей національної економіки. В середньому по Спів-дружності на його частку припадає 12 % загального обсягу вало-вого продукту, в тому числі в Грузії — більше половини, у Мол-дові, Киргизстані, Узбекистані та Вірменії — близько третини, в Азербайджані — 27 %, Україні — близько 20 %, Білорусі та Казахстані —близько 12 % і в Росії —близько 7 %.

Ринкові реформи в аграрному секторі економіки України починають справляти позитивний вплив на