Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної економічної системи спри-чинені вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбу-ваються в системі «наука—техніка—виробництво». Різко загост-рюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, поси-люються регіоналізація міжнародних економічних та відповідна сег-ментація єдиного світового ринку; зростає інтернаціоналізація торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін з ме-тою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявля-ються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці від-носини на рівень простої форми обміну.

Все це говорить про те, що утворюється дійсно глобальна економічна система вже не просто як сукупність окремих економік країн, а як цілісне утворення зі своїми законами і тенденціями.

Однак глобалізація – не є єдиною тенденцію, яка визначає розвиток світової економічної системи. Важливим чинником розвитку міжнародної економічної системи, що діє всупереч процесу глобалізації, є регіоналізація, коли економічне співробітництво йде між країнами, об'єднаними різноманітними торго-вельно-економічними угодами. Найбільшим регіональним угру-пованням нині є Азійсько-тихоокеанське економічне об'єднання (АПЕК), на яке припадає майже 50 % міжнародної торгівлі. На другому місці — Європейський Союз з часткою світової торгівлі 37,3 %. Третю сходинку посідає північноамериканське регіональне об'єднання НАФТА (18,7 % торговельного обороту світу). Південносхідноазійському регіональному угрупованню АСЕАН належить 6,8 %, а латиноамериканському МЕРКОСУР — 1,5 % міжнародної торгівлі. Існують проекти створення американської зони вільної торгівлі, яка об'єднуватиме 34 країни Північної та Південної Америки..

Таким чином ще регіоналізація є однією з головних тенденцій розвитку світового господарства. При цьому економічне співробітництво відбувається в основному між країнами, які об'єднані різноманітними торго-вельно-економічними угодами. З однієї сторони росте відкритість економік країн, які входять до такого об’єднання, що свідчить про поглиблення глобалізації, але одночасно росте “закритість” економік цих же країн щодо співробітництва з тими країнами, які не входять до об’єднання – процес прямо протилежний глобалізації.

Отже бачимо, що розвиток сучасної міжнародної економічної системи проходить одночасно у двох взаємопротилежних напрямках, проявляючи при цьому свою діалектичну сутність.

2. СУЧАСНИЙ СТАН СВІТОВОЇ ТОРГІВЕЛЬНОЇ СИСТЕМИ

В сучасній системі світової торгівлі можна виділити три центри, між якими проходять основні товаропотоки (Див Рис. 2.1). Це Північна Америка, Західна Європа і Південно-Східна Азія (на чолі з Японією) .

Рис. 2.1. Основні товаропотоки сучасної міжнародної торгівлі

Основною тенденцією розвитку світової торгівлі є її лібералізація. Значно знижено рівень митних тарифів, скасовано багато обмежень, квоти і т. п. Однак існує ціла низка проблем. Одна з основних — наростання протекціоністських тенденцій на рівні економічних угруповань, торговельно-економічних блоків країн.

До формування таких блоків приводять об'єктивні політико-економічні процеси. Активізація таких процесів, з одного боку, сприяє розвиткові міжнародної торгівлі (в рамках зон, блоків, регіонів), а з іншого — створює для неї ряд перешкод, властивих будь-якому закритому формуванню.

Першим кроком до утворення торговельно-економічних бло-ків стає створення зон вільної торгівлі. За оцінкою Світового банку, на рубежі 90-х років у межах таких зон здійснювалося близько 42 % світової торгівлі. Серед найвідоміших зон — Євро-пейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробіт-ництва (АТЕС) та ін.

Ось склад дев'яти найбільших міжнародних регіональних торговельних блоків [3].:

1. Європейський Союз (ЄС) — Австрія, Німеччина, Велика Британія, Італія, Ірландія, Франція, Іспанія, Португалія, Фін-ляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греція.

2. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) — США, Канада, Мексика.

3. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) — Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

4. Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробіт-ництва (АТЕС) — Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таї-ланд, Нова Зеландія, Папуа—Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США, Мексика, Чилі.

5. МЕРКОСУР — Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

6. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) — Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, Південно-Африканська Республіка, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве.

7. Західноафриканський економічний і валютний союз (ЮЕМОА) — Кот д'Івуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі.

8. Південноазійська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) — Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Не-пал.

9. Андський пакт — Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Бо-лівія.

Поділ світового господарства на інтеграційні угруповання справ-ляє суперечливий вплив на процес інтернаціоналізації виробництва. Утворення міжнародних економічних об'єднань і союзів сприяє розвиткові виробничих відносин між країнами, які входять до них. Водночас це створює перешкоди економічним відносинам між країнами, які належать до різноманітних угруповань, при-зводить до концентрації товарних потоків усередині економічних об'єднань (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Напрям експорту основних центрів світової торгівлі в 2001 Word Trade Organization. Annual Report 2002. Vol. II. P. 23

р.

Експорт |

Вартість, млрд. дол. |

Частка, %

1 | 2 | 3

Західна Європа

Загалом |

2282 |

100,0

У тому числі:

внутрішньорегіональний |

1558 |

68,3

в Північну Америку |

173 |

7,6

в Латинську Америку |

56 |

2,4

в Африку |

62 |

2,7

в Азію |

218 |

9,6

на Середній Схід |

60 |

2,6

в країни Східної Європи |

112 |

4,9

Північна Америка

Загалом |

827 |

100,0

У тому числі:

внутрішньорегіональний |

297 |

36,0

в Західну Європу |

154 |

18,6

в Латинську Америку |

113 |

13,7

в Африку |

12 |

1,4

в Азію |

218 |

26,4

на Середній Схід |

21 |

2,6

в країни Східної Європи |

8 |

1,0

Азія

Загалом |

1309 |

100,0

У тому числі:

внутрішньорегіональний |

680 |

51,9

в Західну Європу |

212 |

16,2

в Північну Америку |

302 |

23,1

в Латинську Америку |

30 |

2,3

в Африку |

19 |

1,5

на Середній Схід |

33 |

2,6

в країни Східної Європи |

15 |

1,1

У 90-ті роки, за даними Всесвітньої торговельної організації (ВТО), внутрішньорегіональна торгівля продовжує зростати більш швидкими темпами, ніж міжрегіональна. Так,