1994 р. ця позиція становила майже половину, а в 1995 р. - 67 відсотків. Ще 35 відсотків дефіциту покривалися за рахунок облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов'язань. Якщо в 1995р. було розміщено ОДВП на 32 трлн. крб., то на 1996 р. було заплановано обсяг емісії облігацій на суму 332 трлн. крб., що свідчить про позитивні зрушення в політиці покриття дефіциту.[20,c.381-382]
У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов'язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.
Як стверджує економічна наука, державний бюджет не обов'язково має бути збалансованим щороку за доходами і видатками.
В умовах ринкової економіки дефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці - більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття.
Проте в період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету.
Наведені міркування не стосуються сучасної економіки України, оскільки вона тільки трансформується в ринкову. Збільшення державних витрат в нашій країні спрямовано на попередження масових банкрутств державних підприємств, які становлять значну частку в економіці, і масового зубожіння населення. Водночас дефіцит в Україні обмежує стримування інфляції, введення національної валюти, стабілізацію грошово-кредитної системи.
Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни.
По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і, отже, порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми, особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту - зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.
Заборгованість уряду та державних органів створює державний борг, який виплачується з відсотками. Тому кажуть, що сьогоднішні державні позики - це завтрашні податки. Як правило, із поточних бюджетних доходів не вдається виплачувати повністю відсотки і в термін гасити державні позики. У зв'язку з цим уряд вдається до нових позик: у такий спосіб, покриваючи старі борги, він створює нові.
Отже, дефіцит державного бюджету безпосередньо пов'язаний з явищем державного боргу. Зовнішній державний борг, що перевищує 80 відсотків від ВВП чи більше ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу.
2. Аналіз видатків державного бюджету України в 1999-2003 рр.
Інформація про обсяги та динаміку видатків Державного бюджету України протягом 1999-2003 рр. Приведена на рис. 2.1
Рис. 2.1 Обсяги та динаміка видатків Державного бюджету України протягом 1999-2003 рр.
Відповідно до Закону України „Про державний бюджет на 1999 рік” було затверджено Державний бюджет України на 1999 рік у сумі 25.135.260,8 тис. гривень. Відповідно до розподілу видатків Державного бюджету України на 1999 рік за функціональною класифікацією (додаток N 1 до Закону „Про державний бюджет на 1999 рік”) були затверджені бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 1999 рік (додаток N 2 „Про державний бюджет на 1999 рік”).
Було встановлено, що розпорядники коштів державного бюджету мають право брати зобов'язання на здійснення видатків або платежів Державного бюджету України тільки в межах бюджетних асигнувань, затверджених їм на 1999 рік.
Доходи Державного бюджету України на 1999 рік були встановлені у сумі 23.895.260,8 тис. гривень.
Розмір видатків Державного бюджету, згідно із Додатком 1 до Закону України „Про державний бюджет на 1999 рік” склав 25135260,8 тис. грн.
Відповідно до Закону України „Про державний бюджет на 2000 рік” Державний бюджет України на 2000 рік складався із загального та спеціального фондів.
Загальний фонд Державного бюджету України включає: доходи Державного бюджету України, визначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не призначені на конкретну мету (загальні доходи); видатки Державного бюджету України, здійснення яких передбачається за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України (загальні видатки).
Надходження від здійснених запозичень, забезпечення виконання державних гарантій та інших державних боргових зобов'язань включаються тільки до загального фонду Державного бюджету України.
Спеціальний фонд Державного бюджету України включає доходи Державного бюджету України на конкретну мету (спеціальні доходи) та видатки Державного бюджету України, які провадяться за рахунок цих доходів (спеціальні видатки).
Було встановлено, що починаючи з 1 січня 2000 року всі позабюджетні кошти установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, включаються до спеціального фонду Державного бюджету України як власні надходження цих установ і організацій та відповідні спеціальні видатки.
Доходи Державного бюджету України на 2000 рік були встановлені у сумі 33.946.526,9 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України - у