Документ "Основні напрями бюджетної політики на 2003 рік" складається з трьох розділів: умови формування, напрями та основні параметри бюджетної політики. Реалізація бюджету наступного року буде здійснюватися в умовах, що багато в чому є менш сприятливими, ніж поточного року. Зокрема, при розробці Основних напрямів бюджетної політики Кабінет Міністрів мусив враховувати такі обставини:

необхідність зниження податкового навантаження та поетапного проведення податкової реформи;

пікове навантаження виплат за державним боргом у наступні три роки;

зменшення надходжень від приватизації державного майна;

недостатній рівень ефективності бюджетних видатків і структурних реформ у бюджетній сфері.

Таким чином, бюджетна політика у наступні роки повинна відповідати вимогам збереження загальноекономічної рівноваги, забезпечення збалансованості бюджету в середньостроковій перспективі в умовах значного скорочення податкових надходжень до бюджетів і високого боргового навантаження при обмеженій можливості залучення зовнішніх ресурсів.

За таких умов бюджетна політика повинна бути побудована на основі середньотермінової програми дій уряду з встановленням чітких орієнтирів стосовно виходу з системної кризи. Тільки такий підхід до керування і регулювання бюджетним процесом у середньостроковій перспективі забезпечить більш чітке визначення пріоритетів бюджетної політики на найближчу перспективу.

У процесі підготовки бюджету на 2002 рік уряд розробив прогноз макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України, показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків та фінансування на наступні три бюджетні роки. Безперечно, життя вносить корективи у будь-який прогноз, і відхилення від ухвалених прогнозних показників економічного розвитку цілком можливе. І можна зрозуміти, що через рік уряд вже не так оптимістично бачить номінальне і реальне зростання ВВП. Якщо торік він планував номінальний обсяг ВВП у 2003 році обсягом у 286,7 млрд. грн., а темп зростання реального ВВП -7%, то в поданих цього року Основних напрямах бюджетної політики номінальний ВВП на 2003 рік передбачений в обсязі 255 млрд. грн., а темп зростання реального ВВП - 4%.

Інша справа, що той самий уряд відступає від обраних ним торік основних завдань. Так, у фіскальній сфері, як сказано в Пояснювальній записці до проекту Державного бюджету України на 2002 рік, уряд "продовжуватиме обрану жорстку, узгоджену з монетарною, збалансовану податково-бюджетну політику, основними завданнями якої на 2002-2005 роки будуть:

зменшення податкового тиску та створення справедливої податкової системи;

зменшення частки державного боргу у ВВП та боргового навантаження на бюджет;

приведення структури видатків у відповідність з вимогами соціально-орієнтованої ринкової економіки."

Якщо два перших пункти знайшли відображення в напрямах бюджетної політики на наступний рік, то останній просто зник звідти. Більше того, "приведення структури видатків у відповідність" вилилося чомусь у передбачуване збільшення кількості головних розпорядників бюджетних коштів (на 6 одиниць), що цілковито суперечить розпочатій адміністративній реформі бюджетної системи і аж ніяк не відповідає вимогам соціально-орієнтованої ринкової економіки.

3. Шляхи вдосконалення управління державними фінансами

В останні роки стан фінансових ресурсів країни характеризується не тільки високим ступенем їхньої централізації, але і гострою недостачею як на макро-, так і на мікрорівні. Проблема пошуку і мобілізації резервів фінансових ресурсів у значній мірі ускладнюється через кризові явища в економіці, низьку ефективність виробництва, погіршення фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності й інших причин.

Основними напрямками вирішення проблеми пошуку фінансових ресурсів країни є реалізація державних програм стабілізації економіки і здійснення спеціально розроблених заходів для фінансового оздоровлення економіки і перебудови системи фінансових відносин у країні. Ці заходи спрямовані на подолання негативних тенденцій у формуванні фінансових ресурсів і на радикальну зміну фінансових відносин шляхом перетворення їх в активний економічний інструмент господарювання.

В умовах адміністративно-командних методів керування економікою головна задача фінансової системи країни полягала в централізації максимально можливої частки ресурсів у руках вищого ешелону влади, із залишенням всім іншим суб'єктам господарювання мінімуму фінансових прав і засобів. Тому частка фінансових ресурсів, що залишаються в розпорядженні господарств навіть у самі сприятливі роки не перевищувала рівня 40%, а в бюджетній системі питома вага союзного бюджету завжди перевищувала рубіж 50%. Таке співвідношення між централізованими і децентралізованими ресурсами породжувало консерватизм і застій у структурах фінансової системи, що орієнтувалася винятково на виконання поступаючих "зверху" команд. Тверда регламентація фінансових відносин, численні обмеження і заборони сковували ініціативу безпосередніх суб'єктів господарювання - підприємств і організацій, не дозволяли їхнім керівникам оперативно приймати рішення, маневрувати коштами з метою досягнення високих фінансово-господарських результатів.

Перехід на принципи ринкового господарювання позитивно позначається на обсязі, структурі і напрямках використання фінансових ресурсів, відкриває простір для ініціативи і заповзятливості керівників фінансових служб у частині пошуку коштів. В умовах економічної і фінансової самостійності будь-який суб'єкт господарювання має можливість здійснювати формування джерел розширеного відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів шляхом збільшення прибутку і прискореної амортизації, залучення на акціонерній основі або пайових (часткових) початках коштів інших підприємств (організацій, установ), використання банківських кредитів, одержання на визначених умовах бюджетних асигнувань. Вчасно укладені зі страховими компаніями договори дозволять знизити ризик підприємницької діяльності, створять необхідні гарантії відшкодування понесеного підприємством збитку. Формовані з різних джерел фінансові ресурси дають можливість підприємцеві вчасно інвестувати засобу в нове виробництво, при необхідності розширювати діюче підприємство, фінансувати науково-технічні розробки і їхнє впровадження, покривати видатки по підготовці і переходу на екологічно чисті технології, здійснювати підготовку і перепідготовку кадрів і т.д.

Фінансове забезпечення відтворювальних витрат здійснюється у виді самофінансування, кредитування і державного фінансування.

Самофінансування засноване на використанні власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання, При недоліку власних засобів підприємство (організація) може скоротити деякі