ті ж деталі а в присудку – витрати на їхнє виробництво в розрізі окремих калькуляційних статей. Потім доцільно перейти до оцінки вагомості функцій і витрат на їхнє забезпечення. Оцінка здійснюється в наступних напрямках:
1. Як впливає дана деталь на вартість виробу в цілому?
2. Чи порівнянні витрати на неї з її корисністю?
3. Чи потрібні даній деталі всі її характеристики?
4. Чи не можна подібну деталь виготовити більш дешевим способом?
5. Чи можна аналогічну деталь придбати на стороні по більш низькій ціні?
6. Чи можуть окремі її функції бути перенесені на інші деталі і т.д.
По четвертому пункту можуть бути виділені уточнюючі питання: чи можна замінити одні матеріали іншими, більш дешевими; чи доцільно перемінити постачальника, щоб мати матеріали по більш низькій ціні; чи можна використовувати принципово нові матеріали.
Питання, зв'язані з обробкою, припускають наступні уточнюючі аспекти: можливість заміни устаткування; зміни операцій; можливість відмовлення від деяких операцій і ін.
На розглянутому етапі визначається питома вага окремих функцій у загальній сукупності споживчих властивостей виробу і зіставляється з питомою вагою витрат на одержання кожної функції.
Питома вага окремих функцій у загальній сукупності споживчих властивостей виробу називається коефіцієнтом важливості або значимості. Функції перелічуються по ступені убування їхньої важливості і зниження питомої ваги в загальній сукупності споживчих властивостей виробу.
При визначенні коефіцієнтів важливості можуть бути враховані параметри, найбільш важливі для споживача (табл. 2.2).
Таблиця 2.2 - Зіставлення коефіцієнтів значимості і коефіцієнтів витрат
Параметри
(функції) | Значимість у % | Питома вага окремих параметрів по витратах у %
1 | 50 | 80
2 | 30 | 10
3 | 15 | 5
4 | 5 | 5
Разом | 100 | 100
Відношення питомої ваги параметра (функції) у витратах до значимості або важливості параметра (функції) називається коефіцієнтом витрат по окремих функціях.
У нашому прикладі є найважливішим параметр (функція) перша. Зіставивши відповідні витрати з коефіцієнтом важливості, одержуємо коефіцієнт витрат 1,6 (0,80/0,50). Це говорить про те, що витрати на одержання параметра (функції) непорівнянні з важливістю.
У теорії і практиці ФВА виправдане співвідношення між витратами і функцією повинне бути рівним або близьким до 1. Якщо коефіцієнт витрат менше 1, співвідношення вважають більш сприятливим. При коефіцієнті, що перевищує 1, рекомендується вживати заходів по зниженню витрат на одержання параметра (функції).
По інших параметрах (2, 3, і 4) маємо:
ДО2 = 0,33; ДО3 = 0,33; ДО4 = 1.
Для визначення значимості параметрів (функцій) можуть бути використані ранжирування, метод експертних оцінок.
На основі проведеного дослідження пропонується кілька варіантів рішення, кожний з яких має визначені достоїнства і дає визначений економічний ефект. Ці достоїнства можуть виявитися нерівнозначними: при значному підвищенні якості виробу по одному з варіантів ростуть витрати, а при іншому знижуються витрати, а якість залишається на колишньому рівні. Мається і третій варіант, при якому якість поліпшується незначно, знижується собівартість, але менше, ніж при другому варіанті. Якому ж варіантові варто віддати перевагу?
Вибір варіанта є одним із самих відповідальних рішень. Тому на етапі аналітичної роботи необхідно провести економічні розрахунки і визначити вплив того або іншого рішення на собівартість і рентабельність виробу.
Після вибору оптимального варіанта відбувається його захист на рівні керівництва фірми.
При цьому для кожного заходу, зв'язаного з розробкою нової продукції, характерні як загальні, так і специфічні роботи з упровадження.
3. Роль дизайну, технічної естетики та ергономіки в підвищенні конкурентоспроможності нового товару
У ринковій економіці зрівняні права виробників і споживачів нововведень. Вони самі знаходять себе на ринку. При цьому їхні мотивації виходять з фінансового виграшу і максимізації споживчого ефекту. Іншими словами, зв'язок між виробником і споживачем здійснюється через реальні, визначені ринком фінансові і цінові критерії. Потрібно враховувати, що споживач має вибір між нововведеннями. Саме споживач вибирає найбільш кращі властивості. Якість нової продукції визначається як ступінь відповідності вимогам споживачів.
Велику роль при розробці нового товару має те, який дизайн буде у інноваційного продукту, наскільки продукту буде естетичним та ергономічним. Від цих властивостей товару буде залежати питання конкурентоспроможності його на ринку.
Показники якості (техніко-економічні, експлуатаційні й інші параметри) обумовлені технічними умовами (ТУ), контролюються виробниками.
Технічний рівень продукції контролюється на наступних стадіях життєвого циклу:
на стадії розробки;
на стадії виробництва;
на стадії експлуатації.
Оцінка технічного рівня виробляється виробниками і споживачами.
Виробники можуть орієнтуватися на кращі вітчизняні і світові аналоги, вимоги міжнародних і національних стандартів, результати попередніх і приймальних іспитів досвідчених зразків. Виходячи з цього, виробники установлюють дизайн свого товару, підвищують його естетичність та ергономіку, якщо це потрібно.
Підвищення технічного рівня продукції, його ергономіки означає втілення в ній нових і не реалізованих раніше науково-технічних знань. Підвищення технічного рівня забезпечує позитивний ефект від експлуатації нових виробів.
Застосовується диференційований підхід до оцінки технічного рівня машин і устаткування, що належать різним «нішам». Це означає, що враховується не тільки виробнича операція, виконувана машиною, але і «ніша», де вона реалізується.
У кожному технічному нововведенні втілені наявні на конкретний момент науково-технічні знання. Безумовно, науково-технічні знання не піддаються безпосередньому кількісному вимірові. Тому технічні нововведення мають відносну оцінку на основі порівняння машин і устаткування, призначених для реалізації аналогічних виробничих функцій. Іншими словами, технічний рівень виявляється шляхом порівняння оцінюваного виробу з кращим, у змісті технічних можливостей, світовим рівнем
Розрізняють технічний і техніко-економічний рівень.
Під технічним рівнем розуміють ступінь втілення в новій продукції накопичених знань про найбільш повне і точне виконання виробничих цілей відповідно до функціонального призначення.
Під техніко-економічним рівнем розуміють ступінь втілення в продукції науково-технічних знань про найбільш повне і
