В результаті іноземних інвестицій, прискорення темпів технічного розвитку підприємств частка південного промислового району в загальноросійському виробництві, зокрема у виплавці металу, видобутку залізної руди та кам’яного вугілля, невпинно зростала аж до початку першої світової війни. Особливо високою вона була у металургійній промисловості. Ступінь концентрації виробництва тут був значно вищим, ніж у інших районах країни.

За рівнем концентрації промислового виробництва Україна вийшла на початку 20ст. на одне з перших місць у світі. Так, у 1901 р. на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чоловік ( 3,5% всіх підприємств ) тут зосереджувалось близько 50% загальної кількості робітників, зайнятих у промисловості, а на підприємствах з кількістю працюючих понад 1000 чоловік ( 1,3% всіх підприємств ) було зайнято 30,9% загальної кількості робітників. Протягом наступних років цей процес посилювався.

Найбільшого рівня концентрація промислового виробництва досягла в таких промислових центрах України, як Катеринослав, Луганськ, Харків, Київ, Миколаїв, Юзівка, Одеса.

Внаслідок концентрації промисловості зростали великі монопольні об’єднання, які вже в першому десятилітті 20ст. займали панівне становище в економіці, причому багато з них створювалися на базі основних галузей української промисловості і мали загальноросійське значення.

Поряд з промисловими виникали великі банківські монополії. Відбувався процес зрощування банківського капіталу з промисловим, народжувався і міцнів фінансовий капітал, який відіграв все більшу роль в економіці України і всієї Росії.

Більшість петербурзьких банківських монополій були тісно зв’язані з промисловістю України. Зокрема, з цукровою промисловістю – російський торгово-промисловий і Азовсько-Донський банки; з експортом хліба – Російський для зовнішньої торгівлі банк, Азовсько-Донський , Об’єднаний банки. Вугільну промисловість фінансували Азовсько-Донський, Російсько-Азіатський, Міжнародний банки; суднобудування в Миколаєві – Міжнародний і Російсько-Азіатський банки. Разом з тим вони активно фінансували промислове виробництво і в інших районах країни. Магнати капіталу, що діяв на Україні ( Авдаков, Дитмар, Ясюкевич та ін.).

Для вітчизняної промисловості, більшою мірою ніж для промисловості інших капіталістичних країн, мали значення також казенні замовлення, урядові позички, “ регулювання ” тощо. Тісні зв’язки між банківськими монополіями, Державним банком і царським урядом сприяли розвитку державно-монополістичних тенденцій в економіці країни, зрощуванню монополій з державним апаратом. Так, з середини 90-х років 19ст. з початком державно-монополістичного регулювання цукрової промисловості, державної регламентації цукрового експорту, в процесі дальшого зрощування цукрової промисловості із петербурзькими і московськими банковими монополіями сформувався і зміцнив цукровий синдикат, який на поч. 20ст. повністю монополізував цукровий ринок. Уже на початку своєї діяльності він об’єднував 171 завод із 219 діючих понад 90% усього виробництва галузі. Як і в перші роки існування синдикату, підприємці скорочували продаж цукру на внутрішній ринок і збільшували його експорт. Вивозячи частину цукру за кордон, вони штучно підтримували високі ціни на нього в Російській імперії.

Суперечності між розвинутою капіталістичною промисловістю і середньовічними пережитками в сільському господарстві царський уряд намагався пом’якшити шляхом організації державного ринку збуту. Для забезпечення гарантованого попиту на продукцію монополізованої промисловості він використовував державні замовлення, які фінансувалися за рахунок податків, стягуваних з населення. Монополії підтримували таку політику царизму, оскільки вона звільняла їх від необхідності самостійно реалізовувати свою продукцію на внутрішньому ринку.

Наприкінці 90-х років 19 – початку 20ст. в країні швидкими темпами здійснювалося будівництво залізниць. Залізничне господарство було досить містким ринком збуту. Капіталовкладення в розширення транспортної мережі за цей період досягли 2,5 млрд. крб., тобто майже стільки ж, скільки було вкладено в усі галузі промисловості. Залізничні замовлення створювали великий попит на вугілля, метал, устаткування, що, в свою чергу, забезпечувало розвиток промисловості.

В Росії на поч. 20ст. у практиці державного втручання в економіку залізничне господарство відігрівало вирішальну роль. Концентруючи тут мільярдні ресурси, уряд згодом направляв їх у галузі важкої промисловості, підпорядковані монополіям. Однією із форм сприяння останнім було систематичне підвищення замовних цін, яке монополісти здійснювали за згодою уряду. Отже, царський уряд використовував залізничне господарство для всебічної підтримки великої буржуазії, внаслідок чого між царизмом і монополіями склався тісний союз. Величезне державне господарство, насамперед залізничне, було базою для забезпечення залізничним компаніям високих прибутків. Ця політика привела зрештою до поширення державно-монополістичних тенденцій і поступового створення системи державно-монополістичного капіталу.

Напередодні революції основний капітал залізничного транспорту за своїми розмірами наближався до сукупного основного капіталу промисловості.

Шляхом раціонального, інтенсивного розвитку рухалася незначна частина господарств. Більшість поміщиків, не маючи коштів, технічних засобів, досвіду, вели господарство у формі відробітків або здачі землі в оренду. Існували такі види відробітків, як праця за гроші із своїм реманентом, за борг або проценти з боргу, за землю і житло, за порушення ловецького, лісового та інших законів, за право пасти худобу на полях поміщика тощо. Відробітки селян виконували як своїм реманентом, так і панською худобою і реманентом. Серед селянства була поширена відробіткова оренда, коли земля бралася за відробітки або натуральну плату. Частіше селяни віддавали половину врожаю. За рахунок відробітків виконувалися нерідко всі основні роботи в поміщицькому господарстві.

Індустріальні відносини в сільському господарстві переважали в Катеринославській, Херсонській, Таврійській, Київській, Подільській, Волинській губерніях.

Факти економічного і соціального розвитку України на поч. 20ст., де капіталістичні відносини розвивалися особливо швидкими темпами, спростовують уявлення про колоніальний характер її економіки, про те, що вона була суто аграрним регіоном. За рівнем розвитку галузей важкої промисловості, ступенем концентрації і монополізації капіталу Україна напередодні революції займала одне з перших