Депресію, що тривала до кінця 1909 р. після економічної кризи. змінило промислове піднесення 1910-1913 рр. Воно було зумовлене рядом урожайних років, розширенням у зв’язку з проведенням столипінської реформи капіталізації села і підвищеним попитом на сільськогосподарську техніку. Приплив вільних капіталів у промисловість сприяв збільшенню основних капіталів приватних акціонерних комерційних банків і торгово-промислових підприємств, розгалуженню акціонерних товариств. На масштаби промислового піднесення чималий вплив мали великі замовлення казни, пов’язані з підготовкою до першої світової війни.

В останнє п’ятиріччя перед першою світовою війною зростав рівень концентрації і централізації капіталу і капіталістичного усуспільнення виробництва, виникли і значно розвинулися державно-монополістичні тенденції в економіці країни. Монополістичні об’єднання почали відігравати дедалі більшу роль у народному господарстві Росії й України, являли собою економічну основу державно-монополістичного капіталізму.

Важливими технічними культурами в Україні залишалися льон і тютюн. Основним районом вирощування льону-кудряшу, з якого виробляли олію, була Степова Україна, де під цією культурою було зайнято 200тис. дес., а в інших губерніях – 57тис. дес., 2\3 льону збирали в поміщицьких господарствах. У виробництві тютюну передували Чернігівська і Полтавська губернії. Звідси в імперію надходило 40-50% махорки і тютюну.

Головною системою землеробства залишалося трипілля, а в степовій частині зберігався переліг. На Лівобережжі та Півдні ярові посіви переважали. 1913 р. в Україні вони займали 71% посівної площі зернових. Однобічний зерновий напрям при відсталій техніці призводив до виснаження ґрунтів. Україна завозила з інших районів імперії картоплю, льон, коноплі.

Повільніше в порівнянні з рільництвом розвивалося тваринництво. Це було пов’язано із скороченням площ сіножатей і пасовищ, однобічним зерновим розвитком сільськогосподарського виробництва. Переважна більшість худоби належала поміщикам, заможним селянам, у той час як половина сільських дворів були безкінними. З 1897-1912 рр. зменшилося поголів’я великої рогатої худоби на 7-9%, свиней - на 9%.

У Західній Україні орної землі для рослинництва було мало, але у селян – більше, ніж у поміщиків. У структурі посівів провідна роль залишалась за зерновими культурами, якими засівали 56-59% площ. На відміну від Східної України в Галичині панував вівсяно-житній напрям, у Буковині та Закарпатті – вівсяно-кукурудзяний. Пшениця посідала третє місце і вирощувалося в поміщицьких маєтках.

Технічні культури ( цукровий буряк, льон, коноплі, хміль, тютюн ) становили лише 1% посівів. Цукрові буряки вирощували в Галичині, напередодні першої світової війни – на Буковині. Посівні площі з 1898-1913 рр. зросли в 3,5 рази, середня врожайність з 205-217,6 ц\га. Посіви картоплі на поч. 20 ст. збільшилися удвоє, врожайність з 94,5-105,14 ц\га, валовий збір 1913 р. становив приблизно 38 млн.ц.

Тваринництво на західноукраїнських землях розвивалося краще, ніж на східних. В основному ним займалися селянські господарства, яким належало 82,5% великої рогатої худоби, 85,7% коней. Окремі селяни мали для продажу по 80-100 голів худоби. Напередодні першої світової війни з’явилася тенденція до зменшення поголів’я худоби, зокрема великої рогатої й овець, кількість свиней і коней зростала.

Сільське господарство західноукраїнських земель дедалі більше набувало товарного характеру. Господарства поміщиків були багатогалузевими і працювали на ринок. У торговому балансі селянських господарств провідну роль у рослинництві відігравали льон, тютюн, картопля, цукрові буряки, хміль. Зерно продавали лише заможні селяни ( 15%), 65% селян його закуповували. Успішно розвивалося тваринництво, ціни на його продукцію ( масло, молоко, яйця ) зросли у 2-3 рази. Селяни поставляли на внутрішній і зовнішній ринок велику рогату худобу, коней, свиней. Водночас сільське господарство не забезпечувало потреб населення в продуктах харчування. Свого хліба не вистачало. Його споживалось удвоє менше, ніж у Східній Україні. Протягом 1857-1900 рр. споживання хліба на душу населення знизилося до 65,6%, щорічний недобір пшениці становив 42 кг, жита – 21 кг. Відтак Галичина ввозила 2 млн. ц. борошна з Угорщини.

Висновок

На початку 20ст. Україна була одним з найбільш розвинених в економічному відношенні регіонів Російської імперії. В ній відбувалися важливі соціально-економічні зрушення. Швидкими темпами розвивалася велика капіталістична промисловість, зріс приплив іноземного і вітчизняного капіталу. В результаті інтенсивних процесів концентрації і централізації капіталу утворювалися великі монополістичні об’єднання, які відігравали дедалі більшу роль в економічному житті країни.

Водночас розвиток капіталізму в промисловості відбувався в умовах збереження залишків феодалізму на селі: поміщицького і селянського землеволодіння. Столипінська агарна реформа не ліквідувала поміщицьку власність на землю, головним її результатом було зміцнення прошарку сільської буржуазії, посилення соціальної диференціації селянства.

Відповідні зрушення відбувалися й на західноукраїнських землях, хоча там масштаби розвитку капіталізму в промисловості були значно меншими. Проте соціальні протиріччя на селі у цьому районі набули особливої гостроти внаслідок панування великого поміщицького землеволодіння і селянського малоземелля.

Економічний розвиток на Україні вів до загострення основних суперечностей передреволюційної доби: між працею і капіталом, між селянством і поміщиками, між капіталістичним містом і відсталим селом. Ці суперечності поглиблювалися внаслідок політичного безправ’я та національного гноблення українського народу з боку царизму.

Відбудований процес на селі розпочався за найскладніших умов боротьби з голодом. Щоб допомогти селянам, уряд України здійснив у 1921р. перерозподіл хлібних ресурсів, одержаних у районах, не уражених голодом, за продрозкладкою з урожаю 1920р. і продподатком з урожаю 1921р..Широка програма допомоги викладалася в постанові ВУЦВК від 19 квітня 1922р. “ Про відбудову та зміцнення сільського господарства України ”. Відповідно до цієї постанови створювалося акціонерне товариство “ Село-допомога ”, якому держава виділила певні