мануфактурної системи Т. Мен був разом з тим великим комерсантом свого часу, одним з директорів Ост-Індської компанії. Відстоюючи інтереси компанії від критиків, що дорікали їй у вивезенні монет, Т. Мен в 1621 р. виступив з памфлетом “Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індською компанією”. Концепції монетаристів автор протиставив теорію торгівельного балансу. В 1630 р. Т. Мен пише роботу “Багатство Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі як регулятор багатства”. Це його основний твір, в самій назві якого формулювалося кредо розвиненого меркантилізму. Т. Мен вважав шкідливою жорстку регламентацію грошового обігу, виступав за вільне вивезення монет, без якого неможливий нормальний розвиток зовнішньої торгівлі. Головною метою він вважав забезпечення правила: “Продавати іноземцям щорічно на більшу суму, ніж ми купуємо у них”. Тільки за допомогою активної зовнішньої торгівлі, на його думку, можна залучити в країну ті “єдині гроші, котрі в нас залишаються і котрими ми збагачуємося”. Вимагаючи скасування законів “про витрачання” монет для іноземців, Т. Мен виходив з того, що заборона вивезення грошей гальмує попит на англійські товари за кордоном, а надлишок грошей в країні сприяє зростанню цін.
Завдяки тому, що в своєму капіталістичному розвитку Англія випередила інші країни світу, програма меркантилістів виявилася тут найбільш ефективною. Її здійснення сприяло створенню умов для перетворення Англії в першу промислову державу світу.
Ідеї меркантилізму отримали широке розповсюдження у Франції у ХVЙ-ХVЙЙ ст. Меркантилізм представлений тут насамперед Антуаном Монкретьєном (1576-1621), автором знаменитого “Трактату політичної економії” (1615). Найбільш корисним станом він вважав купців, торгівлю характеризував як головну мету ремесел. А. Монкретьєн шукав шляхи збільшення грошового багатства, котрі рекомендував Людовику ХЙЙЙ. Активне втручання держави в економіку розглядалося в якості найважливішого фактору накопичення, закріплення і розвитку господарства країни. А. Монкретьєн радив розвивати мануфактури, створювати ремісничі школи, підвищувати якість виробів і розширювати торгівлю товарами національного виробництва. Програма А. Монкретьєна передбачала розширення зовнішньої експансії Франції. Вона відображала частково ідеї монетаризму, а також концепцію торгівельного балансу, до якої наближався автор.
Прикладом практичного втілення ідей меркантилізму у Франції може слугувати вже політика Генріха IV. Він уклав у 1606-1607 рр. ряд торговельних угод з іноземними державами, сприяв колонізації Канади, заборонив ввезення текстильних товарів і вивіз цінної сировини — шовку, вовни. У країні за допомогою привілеїв та субсидій насаджувалося мануфактурне виробництво.
Але ще більшого розмаху політика меркантилізму набула за Людовіка XIV, завдяки старанням міністра Кольбера у 1661-1683 рр. Останній вважав, що могутність держави визначається кількістю грошей у її розпорядженні, а їх може дати тільки торгівля.
Вживалися заходи зі створення мануфактурного виробництва, умов, що сприяли б його зростанню (надання позик, різних пільг промисловцям і купцям, залучення іноземних майстрів тощо). Франція будувала флот, створювала колоніальні компанії, розгортала зовнішню торгову діяльність. За допомогою меркантилістської політики Кольбер намагався подолати соціально-економічну відсталість країни, наздогнати Англію. Однак його зусилля виявилися марними. Здійснення меркантилістської доктрини спочатку дало свої плоди, але подолати феодальні порядки, розчистити дорогу для капіталістичного розвитку країни без соціальної революції було неможливо. До кінця ХVЙЙ ст. французький меркантилізм опинився у стані глибокої кризи, що була відображенням кризи феодалізму.
Ідеї меркантилізму отримали широке розповсюдження і в таких країнах, як Італія, Іспанія, Німеччина, Угорщина, Польща, Росія та ін. Соціально-економічний розвиток кожної з них відзначалося своїми особливостями, котрі проявлялися в національних економічних теоріях, втілюваних в тій чи іншій концепції меркантилізму. Ступінь їхньої зрілості визначався тим, наскільки далеко просунувся розвиток капіталізму, яке співвідношення складалося між дворянством і буржуазією, що народжувалася.
Так, розвиток меркантилізму в Іспанії затримався на стадії монетаризму, у відповідності з яким підтримувалася сувора регламентація грошового обігу, жорстко переслідувалося вивезення золота і срібла за межі країни. На еволюцію меркантилізму в Німеччині, крім відзначених вище факторів, накладала відбиток політична роздробленість країни. Заходи раннього меркантилізму поєднувалися тут з економічною політикою, типовою для феодальних князівств. Вони лише поглиблювали пануюче в країні економічне безладдя, що було породжене роздробленістю.
В Італії еволюція меркантилізму просунулася далі. Його рання стадія подана твором “Читання про монету”, авторство якої належало флорентійцю Е._Даванцаті (1582), а також книгою Скаруффі “Роздуми про монету” (1579), головне місце в яких зайняли питання грошового обігу і його регламентація. Однак поява “Короткого трактату” А. Серра (1613) ознаменувала стадію зрілого меркантилізму, для котрої притаманна теорія торгівельного балансу. А._Серра піддав критиці монетаризм. Він виступав за розвиток ремісничого виробництва, заохочення винахідливості і працьовитості населення, розвиток торгівлі, проведення сприятливої економічної політики уряду. Меркантилізм не дав істотних економічних результатів внаслідок відсталості соціально-економічного розвитку Італії.
Найбільшою специфікою меркантилізм відзначався в Росії. Його концепції не отримали тут законного оформлення і не визначали основного змісту російської економічної думки, хоча ідеї меркантилізму знайшли в ній своє відображення в працях А.Л. Ордин-Нащокина, Ю. Крижанича, І.Т._Посошкова і справили вплив на формування економічної політики. Однак переважно аграрний характер економіки Росії ХVЙЙ ст. поставив проблеми, що не вкладалися в концепцію меркантилізму.
Меркантилізм (особливо на другому етапі свого розвитку) мав історично прогресивний характер. Значення теорії «торгового балансу» полягало у тому, що вона давала більш зріле та ефективне вирішення економічних проблем періоду первісного нагромадження капіталу та мануфактурного капіталізму. Активне сальдо «торгового балансу» дійсно було важливим джерелом