рівня ліквідності. Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість залучати грошові кошти за прийнятною ціною тоді, коли вони потрібні. Це означає, що банк повинен у будь-який час мати змогу задовольнити вимоги своїх клієнтів про зняття гро-шових коштів з їхніх рахунків.
Дотримання банком належного рівня ліквідності залежить від кількох основних чинників:—
наявності у банку необхідної суми ліквідних коштів;—
можливості залучення ліквідних коштів шляхом їх позичення чи продажу активів.
Поняття ліквідності банку ширше, ніж поняття платоспроможно-сті. Воно включає здатність банку виконувати не лише боргові й по-забалансові зобов'язання, а й забезпечувати грошовими коштами своїх клієнтів. Іншими словами, ліквідність банку обов'язково пе-редбачає платоспроможність, але, крім неї, ще й можливості вести окремі категорії активних операцій.
Недостатній рівень ліквідності майже завжди є першою ознакою наявності в установи банку фінансових труднощів. У цій ситуації він, як правило, втрачає депозити, що зменшує його готівкові кошти та змушує реалізовувати найліквідніші активи.
Для більшості банків потреба в ліквідних коштах виникає з таких причин:
зняття коштів з депозитів;
заявки на отримання нових кредитів від платоспроможних клієнтів;
операційні витрати та сплата податків у процесі продажу бан-ківських послуг;
виплата дивідендів акціонерам.
Джерелами для покриття потреби в ліквідних коштах є:
залучення депозитів;
дохід від продажу недепозитних банківських послуг;
погашення раніше наданих кредитів;
продаж активів банку;
залучення коштів на грошовому ринку.
Погіршення ліквідності банку виражається насамперед у втраті ним здатності надавати кредити своїм клієнтам, а також здійснюва-ти деякі інші активні операції.
Банк, який не може здійснювати та розвивати свої активні опера-ції, не є ліквідним у широкому розумінні, але водночас такий банк може залишатись платоспроможним, тобто може своєчасно здійс-нювати погашення своєї заборгованості перед вкладниками та кре-диторами, в тому числі забезпечувати платежі (розрахунки за поточ-ними операціями клієнтів за їхній рахунок).
Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації активів покривати строкові зобов'язання за пасивом. Банківські менеджери повинні дотримуватися правила: яким є пасив за строками, таким необхідно формувати й актив. Ли-ше тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і строком ви-вільнення коштів за активом у грошовій формі і сумою та строком платежу за зобов'язаннями банку. Однак слід зауважити, що такий підхід до ліквідності банку веде до зменшення його прибутковості, оскільки в цьому разі банку потрібно залучати довгострокові пасиви та відповідно збільшувати статті процентних витрат за ними. З ін-шої точки зору за відсутності рівноваги за строками між активами та пасивами банк може підвищити прибутковість банківської установи за рахунок зменшення витрат за пасивами (залучення дешевих коро-ткострокових пасивів). Але в цьому разі банк певною мірою ризи-кує: при зміні економічної ситуації на ринку банківських капіталів він може бути не в змозі придбати ці короткострокові пасиви, що, у свою чергу, призведе до зменшення або втрати ліквідності банку.
Очевидно, що фінансове управління банківською ліквідністю складна й багатогранна проблема, яка не має однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише банківських активів і пасивів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.
Величина вкладень банку в прибуткові активи визначається об-сягом власних та залучених коштів банку. Однак уся ця сума не мо-же бути використана для здійснення активних операцій. Управління банківською ліквідністю саме й полягає у встановленні обсягів і на-прямів розподілу вільних ресурсів та величини і джерел покриття дефіциту ресурсів, тому задоволення попиту на ліквідні кошти має бути для банків пріоритетним.
Існує кілька підходів до управління ліквідністю банків:
управління ліквідністю через управління активами (забезпе-чення ліквідності за рахунок активів);
управління пасивами (використання позичених ліквідних ко-штів для задоволення попиту на грошові кошти);
управління активами і пасивами (збалансоване управління лі-квідністю).
Стратегія управління ліквідністю через управління активами, як правило, використовується невеликими банками, вони вважають цей метод менш ризикованим (але й менш прибутковим), ніж метод, за-снований на залученні ліквідних коштів.
При застосуванні стратегії управління пасивами банк певною мі-рою ризикує, бо, по-перше, процентні ставки на грошовому ринку мають тенденцію до змін, а по-друге, немає стопроцентної гарантії, що банк буде в змозі у разі потреби в ліквідних коштах придбати їх за сприятливою ціною або взагалі.
Відповідно до методу збалансованого управління активами та пасивами частина запланованого попиту на ліквідні кошти накопи-чується у вигляді високоліквідних цінних паперів і депозитів в інших банках, тоді як інші потреби в ліквідних коштах забезпечую-ться за рахунок попередніх угод, домовленостей про відкриття кре-дитних ліній з іншими банками-кореспондентами. Поточні потреби в ліквідних коштах покриваються за рахунок залучення короткост-рокових позик на грошовому ринку.
З метою надання комерційним банкам України допомоги щодо забезпечення ними своєї надійності та своєчасного виконання зо-бов'язань перед їх вкладниками та акціонерами Національним бан-ком України встановлено низку нормативних показників діяльності банку, яких вони мають дотримуватися:*
мінімальний розмір статутного фонду та граничне співвідно-шення між розміром власних коштів та сумою його активів — нор-мативи капіталу банку;*
показники ліквідності банку — нормативи ліквідності;*
максимальний розмір ризику на одного позичальника — нор-мативи ризику. До групи показників, що характеризують капітал банку, входить норматив платоспроможності.
Мінімальний розмір статутного капіталу новоствореного банку за участю іноземного капіталу у разі, якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить до 50%, має бути не менше суми, еквівалентній 5 млн. ЕКЮ на день підписання установчого договору за офіційним курсом Національного банку України.
Якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу за участю іноземного капіталу має бути не менше суми, еквівалентної 10 млн. ЕКЮ на день підписання установчого договору за
