Система національних рахунків.

Практика макроекономічних розрахунків у будь-якій країні застосовує велику кількість показників, які обчислюються за пев-ними правилами. Але оскільки кожна країна певним чином інтег-рована в світову економіку, то з метою забезпечення міжнарод-них порівнянь виникає необхідність застосування єдиних підхо-дів до системи та методології обчислення макроекономічних показників. Ця вимога реалізується з допомогою спеціального між-народного стандарту — «Системи національних рахунків» (СНР). Вона затверджується ООН і рекомендується всім країнам для практичного використання.

Для вивчення ролі СНР як нормативної бази макроекономічного рахівництва слід передусім зрозуміти ті методологічні прин-ципи, на які вона спирається, до основних належать такі:

1) продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб’єктам. Цей принцип лежить в основі визначення величини доходу, створеного національною економікою, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі матеріального виробництва, а й галузі, які надають послуги (освіта, охорона здоров'я тощо);

2) видатки на виробництво національного продукту дорівню-ють доходу, одержаному від його реалізації, або вартість факто-рів виробництва, спожитих при виготовленні національного продукту, дорівнює доходам, що їх отримують власники виробничих факторів. Цей принцип лежить в основі економічної рівноваги, до якої економіка постійно тяжіє;

3) економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік перетворень видатків у доходи, а до-ходів у видатки. Цей принцип лежить в основі економічної дина-міки і свідчить про те, що доходи є функцією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

СНР спирається на певну систему категорій, за допомогою яких здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основні з них — інституційна одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.

Національна економіка — це сукупність інституційних оди-ниць, які є базовою одиницею обліку в СНР. Якщо економічні ін-тереси таких інституційних одиниць зосереджені на території да-ної країни, то їх називають резидентами цієї країни. І навпаки — інституційні одиниці, економічні інтереси яких зосереджені поза межами даної країни, відносно неї є нерезидентами. Залежно від функцій, поведінки та цілей усі інституційні одиниці-резиденти об’єднуються у відповідні сектори: підприємства (нефінансові); фінансові установи, громадські та приватні організації, які обслу-говують домашні господарства; домашні господарства; зовніш-ньоекономічні зв'язки.

Інституційні одиниці перебувають між собою у певних еко-номічних відносинах. В СНР ці відносини називають економіч-ними операціями. Їх поділяють на три групи: операції з товарами та послугами; розподільчі операції; фінансові операції.

Облік усіх економічних операцій здійснюється за допомогою певної системи рахунків, у яких економічні відносини між інсти-туційними одиницями або секторами враховуються на основі принципу, подвійного обліку, Це означає, що кожна операція об-ліковується двічі: на одному рахунку як ресурси (зміни в зо-бов'язаннях), на другому — як їх використання (зміни в активах).

Розрізняють рахунки внутрішньої економіки та рахунки зовнішньоекономічних зв'язків. До першої групи належать сім ра-хунків: виробництва, утворення доходів, розподілу доходів, використання доходів, капіталу, продуктів та послуг, фінансовий рахунок. Друга група включає такі рахунки: поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок.

СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування націо-нальної економіки.

Рівновага на валютному ринку.

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини — не ма-ли б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'я-зань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в на-ціональні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Та-кий ринок заведено називати валютним.

Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спеку-лятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виво-дить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

За своїм економічним змістом валютний ринок — це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок — це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні — для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні — для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас є національні та іноземні валютні цінності.

Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економі-чні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одер-жати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибу-ток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують зго-дом, після завершення подальших господарських операцій, опла-чених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особли-вість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності.