Групування витрат по економічних елементах показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції й інші господарські нестатки. По економічних елементах не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому поряд з угрупованням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтях калькуляції).

Групування витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцеві і призначенню, знать, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування й облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких факторів сформувався даний рівень собівартості, у яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.

У промисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей [8]:

1) сировина і матеріали

2) паливо й енергія на технологічні нестатки

3) основна заробітна плата виробничих робітників

4) витрати на зміст і експлуатацію устаткування

5) цехові витрати

6) загальнозаводські (загальнофабричні) витрати

7) втрати від браку

8) невиробничі витрати.

Перші сім статей витрат утворять фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і позавиробничих витрат.

Витрати підприємств, що включаються в собівартість продукції, поділяються на прямі і непрямі. До прямих витрат відносяться витрати, безпосередньо зв'язані з виготовленням продукції і враховуються прямих шляхом по її окремих видах: вартість основних матеріалів, палива й енергії на технологічні потреби, заробітна плата робітників виробництва і ін. До непрямих витрат відносяться витрати, що неможливо чи недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати цехові, загальнозаводські (загальнофабричні), по змісту й експлуатації устаткування.

Цехові і загальнозаводські витрати в більшості галузей промисловості включаються в собівартість окремих видів продукції шляхом розподілу їхній пропорційно сумі заробітної плати виробничому персоналу (без доплат по прогресивно-преміальній системі) і витратам на утримання і експлуатацію устаткування.

По статті “Позавиробничі витрати” враховуються головним чином витрати по збуту готової продукції (витрати на тару, упакування продукції і т.д.) і витрати на стандартизацію і науково-дослідні роботи, централізовані витрати по підготовці кадрів і т.п. Як правило, позавиробничі витрати включаються в собівартість окремих видів продукції пропорційно їхньої фабрично-заводської собівартості.

Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, у яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляції складаються по статтях витрат, прийнятим у даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій [10]: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат по окремих статтях, а в нормативній - по діючим на даному підприємстві нормам, і тому вона на відміну від планової калькуляції в зв'язку зі зниженням нормативів у результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісяця. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану по собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

Правильне обчислення собівартості продукції має важливе значення: чим краще організований облік, чим досконаліші методи калькулювання, тим легше виявити за допомогою аналізу резерви зниження собівартості продукції. На промислових підприємствах застосовуються три основних методи калькулювання собівартості й обліку витрат на виробництво: позаказний, поопераційний і нормативний [4, 10].

Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленнях на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення чи виробів робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для числення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Поопераційний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом, коли продукція, що випускається підприємством, однорідна по вихідному матеріалі і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу. Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. У цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на двох частин: витрати в межах норм і відхилення від норм витрати. Усі витрати в межах норм враховуються без групування, по окремих замовленнях. Відхилення від установлених норм враховуються по їхніх причинах і винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати їх у процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витрат у результаті відхилень і змін поточних норм.

Отже, існує кілька видів собівартості і ряд показників, які характеризують собівартість виготовлення продукції.

Аналіз собівартості повинен проводитися комплексно, не лише по окремим показникам, а по всім сферам діяльності підприємства, інакше результати аналізу будуть відірвані від цілісної картини економічного стану підприємства, що може привести до неправильної їх інтерпретації.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ПП “ПЕКУР”

2.1 Інформаційно-організаційна модель аналізу собівартості продукції.

Інформаційною базою аналізу собівартості продукції є бухгалтерська звітність підприємства та інформація, використовувана для внутрішніх потреб підприємства (аналітичний облік, калькуляції, розрахункові відомості, довідки тощо).

Бухгалтерська звітність - це система показників, що відбивають майновий та фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи бухгалтерської звітності на підприємствах України регламентовані Положенням “Про бухгалтерську звітність підприємств”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 16