меморіального ордера;

платіжного доручення;

платіжної вимоги-доручення;

платіжної вимоги;

розрахункового чека;

акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами НБУ.

Платіжне доручення — це документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта байку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Це найбільш поширена форма розрахунків, що використовується в місцевих і міжміських розрахунках між клієнтами, з бюджетом, органами соціального захисту, позабюджетними структурами [9].

Платіжне доручення — це документ, що являє собою письмово оформлене розпорядження платника банку, котрий його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача коштів.

Окремим різновидом платіжного доручення є платіжна вимога-доручення. При цій формі в розрахунках беруть участь два суб'єкти [10]:

- постачальник (сировини, товарів, робіт, послуг), що має право на одержання платежу;

- платник (одержувач), що має право доручити банку здійснити платіж зі свого розрахункового (поточного, бюджетного) рахунку.

Отже, платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з верхньої частини (вимога одержувача коштів до платника сплатити вартість поставленої йому продукції, робіт, послуг) та нижньої частини (доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, що зазначена в рядку "Сума до сплати літерами").

Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:

відносно простий і швидкий документообіг;

прискорення руху коштів; можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних платежів.

Позитивні ж якості форми розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень полягають у наступному: вона більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців; зміцнює договірні відносини в господарстві; прискорює оформлення розрахункових документів;

платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.

Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів [14].

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами розрахунків. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є:

недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;

неможливість розрахунків чеками на велику суму;

складність оформлення чека.

Акредитив — це грошове зобов'язання банку за дорученням свого клієнта здійснити третій особі (постачальнику, бенефіціару), безпосередньо або через інший уповноважений банк, платежі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги за умовами, передбаченими в акредитиві [8].

Банк платника в цьому випадку називають банк-емітент, тобто Акредитиви застосовують при міжміських розрахунках, а також якщо постачальник переводить покупця на цю форму розрахунків, щоб мати гарантію одержання оплати, або в порядку санкцій.

Залежно від того, де акумулюються грошові кошти або чиїми коштами спочатку здійснюється сплата постачальнику, застосовують такі види акредитивів:

покритий - акредитив для здійснення платежів, при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.

непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні [11], про що робиться позначка безпосередньо на бланку акредитива. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару. При цьому дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціару мають збігатися.

2. РОЗДІЛ ПО БАНКІВСЬКІЙ СПРАВІ

2.1 Валютні операції в системі міжнародних операцій

Операції на купівлю або продаж визначеної суми однієї валюти в обмін на іншу при визначеному часі на постачання та розрахунок і при точно визначеній ціні (валютному курсі) називаються валютними операціями. Згідно Декрету КМ від 19.02.1993р. №15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютними операціями є:

операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Такі операції здійснюються на валютних ринках – офіційних центрах, на яких проводиться купівля-продаж іноземних валют на національну по курсу, що визначається на основі попиту та пропозиції. Між учасниками валютних ринків здійснюються валютної операції, в результаті яких проходить зміна власників національної та іноземної валют – колишні власники національної валюти стають власниками іноземної валюти та навпаки.

Встановлення курсу національної валюти здійснюється державними банками чи крупними національними банками. По цим офіційним курсам держави здійснюють всі валютні операції. А в міжбанківській торгівлі котировки коливаються навколо офіційного курсу в залежності від масштабів банків, їх платоспроможності, видів економічних відносин між ними та від інших факторів.

Історично в міжнародному обороті розрізняли два основних способи платежу: трасування та ремітування. Згодом вони вижили себе як самостійний спосіб розрахунків. Після другої світової війни широкий розвиток отримали різноманітні види валютних операцій. На це впливали наступні фактори Михайлов Д. М. Международные расчеты и гарантии. — М.: ФБК-ПРЕСС, 1998. — 366 с.: