Міжнародні розрахунки по виконанню взаємних обов’язків сторін, взятих на себе при підписанні контрактів, передбачають наявність декількох валютно –фінансових моментів та операцій Руденко Л.В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках:Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. –376 с.:

В зовнішній торгівлі застосовуються декілька форм міжнародних розрахунків. Вибираючи визначену форму розрахунків, постачальник товарів намагається захистити себе від ризику невикупу товарів чи товаросупроводжуючих документів. При цьому постачальник прагне забезпечити можливість більш швидкого отримання валютної виручки від експорту. Імпортер же при виборі форми розрахунків намагається гарантувати виконання експортером взятих на себе по контракту зобов’язань по своєчасній поставці товарів.

Відповідно до практики, яка склалася в даний час, застосовуються декілька основних форм міжнародних розрахунків (Рис. 2.2).

В зовнішньоекономічній практиці багатьох країн світу, в тому числі і України, отримала широке розповсюдження така форма міжнародних розрахунків як документарний акредитив. Він є найбільш складною і диверсифікованою формою торгових розрахунків в міжнародній банківській практиці як з точки зору зовнішньоторговельних компаній та фірм, так і з позицій самих комерційних банків.

Рис. 2.2. Форми міжнародних розрахунків

В зовнішньоторговельних угодах застосовуються такі види акредитивів, як: револьверний, транзитний, передавальний, переказний, акредитив “стенд-бай”, акредитив “бек-ту-бек” та інші Руденко Л.В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках:Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. –376 с..

Дослідження механізму дії та специфічних рис акредитиву свідчать, що це унікальна та одночасно широко розповсюджена форма розрахунків у тому вигляді, яка влаштовує і продавця і покупця, але в той же час найбільш складна та дорога. За виконання акредитивних операцій (авізування, підтвердження, перевірка документів, платіж) банки стягують більш високу комісію, ніж за іншими формами розрахунків.

У зовнішньоторговій практиці другою основною формою розрахунків є інкасо. Інкасо – це форма міжнародних розрахунків, за якою банк інкасує суму, яку має заплатити покупець (імпортер) продавцю (експортеру) проти надання відповідних документів.

Застосування інкасової форми розрахунків регулюється Уніфікованими правилами з інкасо (УПІ) у чинній редакції, розробленими Міжнародною торговою палатою.

Інкасо – відносно нескладна та недорога для контрагентів операція, тому в нашій країні така форма розрахунків є досить поширеною.

Розповсюдженою формою міжнародних розрахунків в зовнішній торгівлі є банківський переказ, який являє собою таку форму розрахунків, при якій імпортер доручає своєму банку перевести визначену суму грошових коштів експортеру. Такий переказ здійснюється через банк імпортера банку експортера шляхом платіжних доручень, банківських рахунків чи інших платіжних документів. У формах банківського переказу здійснюється оплата інкасо, платежі в рахунок кінцевих розрахунків, авансові платежі. Крім того, за допомогою переказу здійснюються перерахунки та інші операції. Банківський переказ здійснюється поштою або телеграфом. Відповідно поштовими або телеграфними платіжними дорученнями, в сучасних умовах – за системою СВІФТ. SWIFT – Society for Worldwide Interbank Financial Telecomunications (міжнародна міжбанківська організація по фінансовим розрахунках через телекомунікаційні мережі).

Починаючи з другої половини 20-го ст. при розрахунках в міжнародній торгівлі, почали використовуватися чеки. Чек – грошовий документ строго встановленої форми, який виступає як наказ (у письмовій формі) власника рахунку (чекодавця) своєму банку виплатити чекоотримувачу зазначену в ньому суму по пред’явленні або протягом строку, встановленого законодавством. Звичайно розрізняють чеки на пред’явника, іменні та ордерні. Перші два види чеків практично не використовуються в міжнародних розрахунках, а ордерні чеки отримали розповсюдження в практиці міжнародних розрахунків. Вони виписуються на користь певної особи, яка володіє рахунком, чи по її наказу можуть виписуватися іншим особам.

Таким чином, можемо зробити висновок, що вибір форми розрахунків залежить від специфіки взаємовідносин покупця (імпортера) і продавця (експортера), особливостей ринку даної країни і характеру продукції, яка постачається. Якщо постачальник має постійні господарські зв’язки з покупцем і при цьому йому відома специфіка попередніх платежів, ризик неплатежу знижується, а якщо постачальник встановив відносини з покупцем на нещодавній промисловій виставці, платіжно-розрахункові відносини на початку мають більш високий ризик. Тому кожний контрагент намагається наполягти на тій формі розрахунків, при якій він підлягав би найменшому ризику та ніс би найменші збитки. У цьому випадку для підприємця також мають значення такі характеристики форм розрахунків, як розмір комісії, простота оформлення, швидкість отримання грошей та надійність і гарантія їх отримання.

3. КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ АПК І ЛІКВІДНІСТЬ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

3.1 Кредитоспроможність підприємств АПК (на прикладі ПСП “Злагода”)

Фінансовий стан Позичальника – юридичної особи оцінюється за бальною системою на основі аналізу економічних показників, які розраховуються за даними фінансової звітності (Додатки А). Для характеристики джерел формування запасів і витрат використовується кілька показників, що відбивають різні види джерел:

Трьом показникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідають три показники забезпеченості запасів і витрат джерелами формування. Розраховані показники наведено в Таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Показники, що характеризують забезпеченість підприємства ПСП “Злагода” оборотними засобами.

Коефіцієнт | 2000 | 2001 | 2002

Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів

Кв=в.к.-н.а.-зап. | -330,90 | -455,40 | -1 203,71

Надлишок