забезпечити й більш високий рівень життя. Що ж може дати в такому розумінні приватизація шляхом розподілу власності між громадянами на паї? Виявляється, дуже мало, тому що зрівняльний розподіл прав на державне майно не піднесе у народі дух підприємництва. Окрім цього, слід задуматися про гігантську масу зусиль (матеріальних, організаційних, моральних), які знадобляться, щоб кожному вручити його пай, привести якось усю систему в рух, страхуватися від зловживань. У країні нікому буде займатися на той час творчою діяльністю - всі будуть безпосередньо зайняті розподілом і перерозподілом паїв. Для злодіїв і шахраїв такий підхід до роздержавлення й приватизації власності держави буде лише знахідкою, про що свідчить досвід країн Східної Європи, які спочатку так спробували вирішувати цю проблему, а також наш досвід з приватизаційними паперами. Закон про них було прийнято ще в березні 1992 p., але й до цього часу ефективного механізму їх використання не вироблено.
У межах другого підходу сьогодні, згідно з Законом "Про приватизацію майна державних підприємств", пропонується механізм "поділу" через приватизаційні майнові сертифікати, які визначають частку кожного громадянина України в державному майні, що підлягає приватизації. Цей шлях, на думку авторів, повинен за короткий час створити мільйони нових власників - опору ринкових перетворень. Але й це стало черговим міфом. Тому що, по-перше, на порожній ринок було викинуто величезну кількість потенційних купівельних платіжних засобів, що неминуче підштовхнуло інфляцію. По-друге, мізерна вартість приватизаційного сертифіката при високій інфляції лише номінальне збільшила кількість власників. Реально населення ще більше убожітиме, бо не буде вже суспільних фондів споживання, безоплатного навчання й охорони здоров'я, пільгових санаторних путівок тощо. По-третє, трудові колективи будуть оподатковані дивідендним податком, який вони повинні будуть сплачувати невідомим і непотрібним для них власникам приватизаційних паперів, прихованих вивісками інвестиційних або страхових фондів.
Нарешті, третій підхід - продаж державної власності громадянам - ці недоліки неначе долає. Частина грошей, витрачена на придбання власності, вилучається з грошового обороту. Та й ставлення до придбаного на "свої кровні" майна, зрозуміло, буде іншим, ніж до майна, отриманого безкоштовно. Чи є мінуси в такому підході? Так, вони в тому, що, по-перше, роздержавлення при викупі не можна здійснити швидко, а по друге, гостро виникає проблема оцінки майна, яке продається. Суть першої проблеми в тому, що бажаючих купити об'єкти державної власності може бути дуже багато, але достатні фінансові ресурси є не у всіх. Отже, звужується соціальна база цього процесу. Поки буде йти процес первісного нагромадження капіталу, який може тривати багато років, "командні висоти" будуть залишатися в руках держави, що природно, не зовсім бажано, або перейдуть у руки кримінального капіталу, що практично й відбувається. Суть другої проблеми в тому, що практично не існує служби, яка б добросовісно й швидко могла зробити оцінку майна, що приватизується.
Станом на 1 листопада 2002 p. загальна сума дивідендів, нарахованих на державні корпоративні права, склала 290,2 млн. грн. при запланованому річному рівні 275 мли. грн.; фактично до Держбюджету було перераховано 117,2 млн. гри., з них 90,2 млн. грн. — у формі дивідендів і 27 млн. грн. — у формі податків на дивіденди.
Одним із ефективних шляхів реформування галузі будівництва є зміна власника об'єктів незавершеного будівництва. 14 вересня 2000 p. було прийнято Закон України "Про особливості приватизації. об'єктів незавершеного будівництва". Цей документ за рахунок надання виважених пільг скасував низку проблем, які заважали прискоренню приватизації таких об'єктів.
За результатами приватизації 50,7% об'єктів належать приватним власникам, 48,9% — колективним, а 3 об'єкти — міжнародним організаціям та юридичним особам.
Кількість об'єктів малої приватизації виросла з 1992 p. до кінця 2000 p. відповідно з 825 до 57774. Кількість приватизованих підприємств в кінці 2000 p. склала 73349 одиниць, кількість селянських (фермерських) господарств — 38428 одиниць.
Проте в межах названих підходів (шляхів) проблема роздержавлення й приватизації може вирішуватися. Складнощі, звичайно, є але є й шляхи їх подолання. Зокрема, в Законі "Про приватизацію майна державних підприємств" взято за основу третій підхід, доповнений елементами першого й другого. Він передбачає такі способи приватизації для різних груп об'єктів: викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців; викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації; викуп державного майна, зданого в оренду; продаж на аукціоні та за конкурсом; продаж акцій відкритих акціонерних товариств. Перераховані способи не виключають й інші, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
Викуп, об'єктів малої приватизації - це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Цей спосіб не передбачає конкуренції покупців.
Викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта (або його частки) стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, що-розробила комісія з приватизації.
Викуп державного майна, зданого в оренду - спосіб, за яким власником об'єкта стає орендар відповідно до договору оренди.
Продаж на аукціоні та за конкурсом - спосіб, за яким власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував у ході аукціону максимальну ціну, або на конкурсі - найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта, а за рівних умов - найвищу ціну.
Продаж акцій відкритих акціонерних товариств - спосіб, за яким власниками акцій державних підприємств, перетворених у