легшими, ніж на традиційні (наприклад, на Нью-Йоркську фондову біржу), тому малі й середні фірми орієнтуються, здебільшого, саме на нього.
Існують пропозиції створити подібний ринок і в Україні. Батура О., Пікуліна Н. Інституціональні умови розвитку венчурного підприємництва в Україні //Економіка України. – 2001. - №8. – С.38. З іншого боку, в країні прак-тично відсутній позабіржовий електронний сек-тор первинних інноваційних пропозицій, через що фірми, які потенційно могли б займатися розробкою інноваційних проектів стикаються зі значними труднощами у разі пошуку індивідуального інвестора. Радзієвська Л.Ф. Венчурний капітал в Україні: фактори стабільного розвитку // Науково-технічна інформація. – 2002. - №2. – С.24. Це означає, що в Україні практично відсутня необхідна ринкова інфраструктура для нормального функціонування венчурного капіталу.
Розвиток інституту венчурного капіталу в Ук-раїні, з огляду на відсутність як первинного, так і вторинного ринку інноваційних продуктів, мо-же відбуватися паралельно двома шляхами: че-рез формування спеціалізованого венчурного капіталу та через створення неформального рин-ку такого капіталу. Обидва шляхи передбачають проведення широкого спектру не лише ор-ганізаційно-економічних, а й законодавчих за-ходів.
Щодо можливих джерел венчурного капіталу, в цьому питанні основні надії покладають на пенсійну реформу та іноземний капітал.
Якщо в країнах з розвинутою системою венчурного фінансування національ-ний капітал становить близько 50%, то в країнах з перехідною економікою, наприклад СНД, значно більшу питому вагу мають інвестори ЄБРР та окремих розвинених країн. Радзієвська Л.Ф. Венчурний капітал в Україні: фактори стабільного розвитку // Науково-технічна інформація. – 2002. - №2. – С.24.
Якщо говорити про законодавчу базу для діяльності венчурного капіталу, то слід зазначити, що основу її складає Закон “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди”, Закон України: “Про наукову і науково-технічну діяльність”, Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України та інші нормативні документи.
Прийнятий у липні 2001 р. "Закон про інноваційну діяльність" надає певні податкові пільги для стимулювання науково-технологічної та інноваційної діяльності.
Особливості оподаткування інноваційної діяльності регулюються Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", який передбачає для продажу інновацій-ного продукту пільгову податкову ставку в розмірі 50% чинної. Причому ця податкова пільга діє перших три роки після державної реєстрації продукції як інноваційної і встановлена тільки для інноваційних центрів, внесених до державного реєстру. Істотним недоліком чинного національного законодавства є те, що малі підприємства не мають ніяких пільг щодо податку на прибуток. Відсутні податкові пільги щодо таких напрямів діяльності, як розробка і реалізація інноваційних проектів.
Проте головним стримуючим фактором є відсутність попиту на внутрішньому ринку на інноваційні продукти, що є наслідком недостатнього розвитку ринкового середовища.