є джерелом надходження коштів до бюджету держави (фіс-кальне мито);*

є засобом покращання умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки.

За способом збору мита бувають:*

адвалорні — збираються з ціни товару (наприклад, 20 % від вартості);*

специфічні — збираються з ваги, обсягу або якої-небудь іншої характеристики товару (наприклад, 20 дол. США за тонну).

Інколи використовуються мита змішаного типу, коли товар одно-часно обкладається адвалорним і специфічним митами (наприклад, 20 % вартості, але не більше ніж 10 дол. США за тонну).

За об'єктом обкладання мита бувають:*

імпортні — накладаються на імпортні товари під час їх заве-зення у країну;*

експортні — накладаються на експортні товари під час їх виве-зення за межі митної території держави;*

транзитні — накладаються на товари, що перевозяться транзи-том через територію країни.

За характером мита бувають:*

сезонні — для регулювання торгівлі продукцією сезонного ха-рактеру;*

антидемпінгові — застосовуються, якщо на територію країни товар ввозиться за демпінговими цінами;*

компенсаційні — накладаються на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо або непрямо використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.

За характером надходження розрізняють такі мита:*

автономні — вводяться на основі односторонніх рішень органів державної влади країни;*

конвенційні — встановлюються на базі двосторонніх або бага-тосторонніх угод;*

преференційні — це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, які розвиваються.

За типами ставок існують мита:*

постійні — які не змінюються залежно від обставин;*

змінні — які можуть змінюватися в установлених органами державної влади випадках, наприклад, зі зміною рівня світових цін. За способом обчислення мита бувають:*

номінальні — тарифні ставки, вказані у митному тарифі;*

ефективні — мита на кінцеві товари, встановлені з врахуван-ням рівня мит на імпортні вузли та деталі цих товарів.

Тарифна квота — це різновид змінних мит, ставки яких зале-жать від обсягу імпорту товару. Якщо обсяг імпорту більший від де-якої кількості, встановлюється підвищена ставка тарифу.

У нетарифних методах фінансові інструменти використовуються для державного регулювання експорту, приховані — для імпорту, а з кількісних: квотування — для імпорту; "добровільні" обмеження — для експорту, а ліцензування — для експорту та імпорту. Більшість сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі належать до нета-рифних обмежень.

Кількісні обмеження — це адміністративна форма регулювання торгового обороту встановленням кількості й номенклатури товарів, дозволених для експорту чи імпорту.

Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:*

квотування (контингентування);*

ліцензування;*

"добровільні" обмеження.

Квотування (контингентування) — це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період. Квоти бувають:*

за напрямом дії — експортні, імпортні;*

за охопленням — глобальні, індивідуальні.

Ліцензування передбачає видання імпортеру або експортеру упов-новаженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на вивезення або ввезення певного товару протягом встановленого терміну.

Розрізняють такі види ліцензій:*

генеральна — дозвіл на ввезення або вивезення певного товару протягом року без обмеження кількості угод;*

глобальна — дозвіл завезти або вивезти певний товар без обме-ження у будь-яку країну протягом визначеного періоду;*

автоматична — дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера або імпортера заявки на товар, яка не може бути відхи-лена органом державної влади.

"добровільні" обмеження експорту — це кількісне обмеження експорту, що базується на зобов'язанні одного із партнерів добро-вільно обмежити або не збільшувати обсяг експорту товару на пев-ний період в обумовлених угодами розмірах.

Серед нетарифних методів регулювання важливу роль відіграють приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціо-нізму. їх є дуже багато, за деякими даними до кількох сотень. Але основними з них є:*

державні закупівлі;*

внутрішні податки і збори;*

технічні бар'єри;*

вимоги про вміст місцевих компонентів.

Політика в рамках державних закупівель — це прихований ме-тод торгової політики, згідно з яким від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише у національ-них фірм, якщо навіть вони дорожчі за імпортні.

Внутрішні податки і збори — це методи, скеровані на підвищен-ня внутрішньої ціни імпортного товару, а отже, і зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони можуть бути прямими (податок на додану вартість, акцизний податок тощо) та не-прямими (збір для реєстрації, на митне оформлення тощо).

Технічні бар'єри — це введення таких національних, адміністра-тивних, технічних та інших норм і правил, які не перешкоджають ввезенню товарів з-за кордону. Наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо.

Вимоги про вміст місцевих компонентів — законодавче встанов-лена частка кінцевого продукту, яка повинна бути вироблена національ-ними виробниками для продажу на внутрішньому ринку.

Розглянуті вище методи призначені здебільшого для обмеження імпорту. Для стимулювання експорту використовуються фінансові методи торгової політики, найсуттєвішими з яких є:*

субсидії;*

експортне кредитування;*

демпінг.

Субсидії— це грошові виплати, скеровані на підтримку національ-них товаровиробників. За характером виплат вони поділяються на:*

прямі — безпосередні виплати експортеру різниці між його витратами і отриманим доходом одразу ж після здійснення експорт-ної операції;*

непрямі — приховане дотування експортерів наданням пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, позик за ставками, нижчи-ми за ринкові, тощо;*

внутрішні субсидії — бюджетне фінансування виробництва товарів, що реально конкурують з імпортними;*

експортні субсидії — бюджетні виплати національним експор-терам, що дає їм змогу продавати товар іноземним покупцям за ціна-ми, нижчими, ніж на внутрішньому ринку.

Експортне кредитування — це метод, який передбачає фінан-сове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у формах:*

кредитів національним експортерам від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову;*

державних кредитів іноземним імпортерам за умови дотримання ними зобов'язань купувати товари лише у фірм країни;*

страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів.

Одним з методів субсидування експорту є демпінг — вивезення товарів за цінами,