Рис. 2.7

Як свідчить аналіз розподілу виручки, причиною цього є те, що пріоритетними напрямами використання коштів обрані інші статті витрат (водопровідно-каналізаційне господарство Закарпатської області – бюджетні платежі та зарплата, Чернівецької області – матеріали для ремонтних робіт, Херсонської області – зарплата; теплове господарство Рівненської та Луганської, водопровідно-каналізаційне господарство Дніпропетровської, Луганської областей та АР Крим – інші неосновні статті витрат).

Аналіз структури інших неосновних витрат на прикладі підприємств Дніпропетровської області засвідчив, що, працюючи збитково, вони витрачають кошти на невиробничі цілі: утримання об’єктів соціально-культурного призначення, благодійну та шефську допомогу, додаткові соціальні пільги робітникам тощо. Впровадження жорсткого контролю з боку облдержадміністрації за розподілом коштів дозволило у стислі терміни поліпшити стан розрахунків цих підприємств за електроенергію.

Кардинально інший підхід до використання коштів обрано у тих регіонах, де платежі за енергоносії перевищують реальні можливості підприємств, які в умовах дефіциту фінансових ресурсів переважну їх частину спрямовують на енергорозрахунки, збільшуючи тим самим заборгованість із заробітної плати та податкову недоїмку, використовують не за призначенням амортизаційні нарахування.

Так, підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Київської області, перевиконуючи планові показники сплати за електроенергію на 12 %, водночас упродовж 2002 року збільшили заборгованість із заробітної плати в 1,5 раза, з бюджетних платежів – в 1,2 раза. Теплопостачальні підприємства Чернівецької області розрахувались за газ на 101,2%, спрямовуючи на ці цілі 60,3% коштів, водночас збільшили заборгованість із заробітної плати у 3,5 раза, з бюджетних платежів – в 1,5 раза.

Ряд підприємств при значній нестачі власних обігових коштів залучають банківські кредити для забезпечення більш повної сплати за енергоносії, що також негативно впливає на їх фінансовий стан, адже банківські кошти не включаються у виробничий процес і не впливають на підвищення його ефективності. Це стало характерним для підприємств водопровідно-каналізаційного господарства Кіровоградської, Волинської, Чернігівської та Одеської областей, теплопостачальних підприємств Миколаївської, Полтавської, Житомирської, Сумської, Одеської, Чернігівської, Івано-Франківської областей, АР Крим.

Переконані, що підприємства навіть у складних умовах господарювання повинні планувати свою фінансову діяльність виходячи з реальних можливостей, визначати пріоритетні напрями спрямування обігових коштів, прогнозувати наслідки прийнятих рішень.

Чому при рівних умовах господарювання вдається досягти зменшення дебіторської заборгованості в Сумській області на 36,9 відсотка, Луганській – на 18,8 відсотка та Волинській на 9,9 відсотка, а також кредиторської заборгованості в тій же Сумській області на 50,9 відсотка, Волинській – на 38,9 відсотка, Одеській – на 11,8 відсотка.

За рахунок зменшення собівартості послуг теплопостачання в першому кварталі поточного року у 13 областях рівень їх відшкодування споживачами зріс майже на 10 відсотків - це Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Харківська області та інші.

Крім того, фондовіддача на підприємствах комунальної теплоенергетики становить 0,45 грн., а у водопровідно-каналізаційному господарстві взагалі – 0,15 грн.

Наведений аналіз виконано на основі узагальнених обласних показників. З метою визначення ефективності функціонування кожного підприємства доцільно рекомендувати керівникам місцевих органів влади провести фінансовий аудит комунальних підприємств, виявити та усунути недоліки, що погіршують їх економічне становище, забезпечити планування фінансової діяльності.

За даними експертів, тільки за рахунок організаційних заходів стосовно закупівлі матеріальних ресурсів за оптимальними цінами, покращання структури виробничих і невиробничих фондів можна заощадити не менше 2% вартості річного обсягу послуг.Див.: Доповідь Голови Комітету на розширеному засіданні колегії Держжитлокомунгоспу „Про хід реформування житлово-комунального господарства України” від 22 липня 2003 р. м. Київ

РОЗДІЛ 3. Основні напрямки реформування житлово-комунального господарства

3.1 Основні проблеми підприємств житлово-комунального господарства на сучасному етапі

Сучасний етап розвитку житлово-комунального господарства України є складним. Ситуація в галузі була запрограмована ще в період 70-80-х років, коли, незважаючи на всі неодноразово проголошувані зміни в житлово-комунальному господарстві, вони носили лише косметичний характер, залишаючи хибну основу - затратний механізм функціонування підприємств галузі.

Ще однією причиною негараздів був слабкий розвиток сфери послуг в цілому. Так, в колишньому СРСР обсяг платних послуг в структурі витрат сімей робітників та службовців навіть в два останні десятиріччя його існування складав в середньому 10%. І це не було свідченням високих доходів, а скоріше низького рівня побутового та житлово-комунального обслуговування населення. Громадяни отримували дуже мало, хоча і дешевих послуг. Про недостатню їх кількість свідчать дані ООН, за якими (1985 р.) СРСР займав 77 місце (з 128) по особистому споживанню на душу населення, або 25,8% від обсягів особистого споживання в США. Див.: Солодкий В.О. Розвиток та резерви підвищення ефективності роботи житлово-комунального господарства..//Економіка: проблеми теорії і практики. Випуск 92, 2001 рік

При нормативі раціонального споживання послуг житлово-комунального господарства в 106,7 карбованця, фактичний обсяг послуг галузі по СРСР в останні роки його існування складав 39,86 карбованця на одного жителя, тобто лише 37,3% від нормативу. Загальна забезпеченість платними послугами по Союзу становила 47,7%. В той же час ще на початку 80-х років частка витрат населення на послуги складала, наприклад, в США та Японії - 42% від їх загальної величини, а протягом наступного десятиріччя в США вона перевищила 50%.

Подані загальносоюзні показники в повній мірі характеризували і ситуацію в Україні. Протягом останнього десятиліття робилися неодноразові спроби активізувати розвиток сфери. Ефективність подібних кроків була суперечливою, що відповідним чином впливало і на результативність роботи галузі.

Доречно зауважити, що хоча