Контрольна робота
з дисципліни: „Економіка”

Зміст

1. Основні чинники виробництва, їх взаємодія

Фактори виробництва - економічна категорія, що позначає вже реально утягнуті в процес виробництва ресурси; "ресурси виробництва" - поняття більш широке, чим "фактори виробництва". Іншими словами, фактори виробництва - це виробляючі ресурси.

На відміну від ресурсів, фактори стають такими тільки в рамках взаємодії; тому виробництво завжди є взаємодіюча єдність його факторів.

В економічній теорії виділяють три основних фактори виробництва:

1) "земля" - як фактор виробництва має трояке значення:

- у широкому змісті вона означає усі використовувані у виробничому процесі природні ресурси;

- у ряді галузей (аграрній, видобувній, рибній) "земля" є об'єкт господарювання, коли вона одночасно виступає і "предметом праці", і "засобом праці";

- у межах всієї економіки "земля" може виступити як об'єкт власності (у цьому випадку її власник особистої участі в процесі виробництва може не приймати, - він бере участь опосередковано, наданням "своєї" землі);'

2) "капітал" - так називають матеріальні і фінансові ресурси в системі факторів виробництва;

3) "праця" - та частина суспільства, що безпосередньо зайнята в процесі виробництва (іноді використовують і такий термін, як "економічно-активне населення", що охоплює тільки працездатних, зайнятих у виробництві).

Фактор "праця" включає і підприємництво - шановну в усім світі діяльність, що вимагає здібності до організації виробництва, уміння орієнтуватися в ринковій кон'юнктурі і безстрашності ризику. У західній традиції повага до підприємця настільки велика, що його діяльність розглядають як самостійний фактор виробництва.

Головною соціальною функцією підприємця варто визнати організацію дохідного виробництва: більш зацікавлену в цьому сторону, чим сам підприємець, навряд чи можна відшукати.

В економічній науці протягом сторіч йшла дискусія про ролі кожного фактора в створенні вартості товару: "класична" політекономія визнавала пріоритет за працею, тоді як марксистська традиція трактувала вартість як результат тільки праці (у його абстрактному вираженні). І хоча дискусія продовжується, на практиці економісти виходять з концепції, що одержала назву "теорія трьох факторів". Її зміст зводиться до наступних положень.

Кожен фактор виробництва здатний принести своєму власникові доход: "капітал" приносить "відсоток", "праця" - "зарплату", а "земля" - "ренту":

Не усякий власник фактора виробництва неодмінно повинний брати безпосередню участь у виробництві. Однак це - привілей власників лише відчужуваних факторів виробництва - "землі" і "капіталу". Здатність же до праці передати неможливо. Тому той, хто представляє тільки фактор "праця", повинний завжди брати безпосередню участь у виробництві. Отже, його статус як "найманого робітника" об'єктивний, що, утім, не заважає йому мати власність на інші фактори виробництва (приміром, придбати акції, нерухомість і т.п.).

Міра прибутковості кожного фактора в конкретних економічних умовах - одна з центральних проблем економічної теорії.

Прибутковість усіх факторів означає, що всі їхні власники виступають незалежними і рівноправними партнерами. Більш того, можна навіть говорити про своєрідну економічну справедливість, тому що доходи кожного учасника виробництва відповідають внескові приналежних йому факторів в створення сукупного доходу.

Оскільки кожен фактор представлений його власником, то виробництво здобуває суспільний характер, стає соціальним процесом. Виробництво перетворюється в результат виробничих відносин між власниками факторів виробництва. А тому що в ролі власників можуть виступати й індивіди, і їхні групи, і соціальні інститути, то виробництво представлене взаємовідношеннями різних економічних суб'єктів (або різних форм власності - індивідуальної, колективної, державної).

2. Додатковий продукт і принципи його розподілу

Додана вартість являє собою різницю між сумою продажів фірми і сумою, на яку вона закуповує проміжні товари, що переробляються нею, і послуги.

Точно так само при підрахунку ВНП у нього включається лише вартість, додана у всіх галузях (сільське господарство, полювання, рибальство, гірничодобувна й обробна промисловість, будівництво, транспорт і комунальні послуги, торгівля, сектор фінансів, послуги, діяльність уряду). Одним з варіантів показника ВНП є валовий національний продукт на душу населення, тобто вартість ВНП, ділена на все населення країни. Цей показник більш точно відбиває рівень економічного розвитку країни, оскільки, хоча й умовно, він віднесений до кожної середньої людини.

Ринкова система вирішує проблему розподілу додаткового продукту двояким способом. У загальному випадку будь-який даний продукт розподіляється між споживачами, виходячи з їхнього бажання і здатності заплатити за нього існуючу ринкову ціну. Якщо ціна деякого продукту, наприклад кишенькового калькулятора, складає 15 дол., те ті покупці, що хочуть і можуть заплатити таку ціну, одержать калькулятор, а ті, котрі не хочуть або не можуть, не одержать. У цьому полягає нормативна функція рівноважних цін.

Величина грошових доходів споживачів визначає їхню можливість заплатити рівноважну ціну за кишеньковий калькулятор і інші товари. А грошові доходи споживачів залежать від кількості людських і матеріальних ресурсів, що поставляє одержувач доходу, і від їхньої ціни на ринку ресурсів. Таким чином, ціни на ресурси відіграють ключову роль у визначенні розміру грошового доходу, що кожне домогосподарство пропонує в обмін на частину сукупного суспільного продукту. У межах, обмежених грошовим доходом споживача, тільки від його готовності заплатити рівноважну ціну за кишеньковий калькулятор залежить, чи потрапить деяка кількість цього конкретного товару до цієї конкретної людини. А бажання і готовність споживача купити калькулятор залежить від того, чи віддає він перевагу цьому продуктові в порівнянні з іншими доступними замінниками, а також від співвідношення цін на