макроекономіка

зміст

вступ

У ринковому господарстві перед урядом не коштують задачі безпосередньої організації виробництва товарів і розподілу ресурсів. Воно не має право вільно розпоряджатися ресурсами, капіталом і виробничими товарами, як це відбувається в командно-розподільній системі.

Вже в період вільної конкуренції значна частина продуктивних сил переростає рамки класичної приватної власності і держава змушена брати на себе зміст таких структур економіки, як залізниці , пошта, телеграф і т.п. Посилення міждержавної інтеграції на основі поділу праці приводить до переростання загальних економічних процесів за національні границі, формуванню нових соціально-економічних проблем, зв'язаних з обороною, наукою, регулюванням соціальних відносин, відтворенням робочої сили, міграції, екологією і т.д. З'являється гостра необхідність утручання державної структури в механізм регулювання прийняття економічних і політичних рішень.

Макроекономічна теорія вивчає економіку в цілому або великі сектори економіки. Вона досліджує такі питання, як національний доход, виробництво, норми безробіття, рівень інфляції, платіжний баланс, державний бюджет і ін.

Ціль макроекономічної політики, що спирається на макроекономічну теорію, - підтримка повної зайнятості, стабільності цін, ефективного економічного росту. Макроекономічна теорія розглядає загальні економічні проблеми, функціонування ринкової економіки в цілому. Тому цілком природно спробувати застосувати макроекономічну теорію до умов переходу країни до ринкової економіки.

1. Суть макроекономіки.

Макроекономіка - сукупність взаємозалежних виробників і споживачів товарів і послуг. На відміну від мікроекономіки, що вивчає мотивацію поводження виробників і споживачів, а також механізм їхньої взаємодії на товарному ринку і ринках факторів виробництва в умовах різних видів конкуренції, макроекономіка являє собою частину економічної теорії, що розглядає функціонування економіки в цілому.

Макроекономіка займається економікою в національному масштабі і тому має справу з агрегірованними економічними показниками, такими, як валовий національний продукт, національний доход, валові інвестиції, сукупний попит, сукупна пропозиція, рівень і динаміка цін і т.п. Досліджуючи і встановлюючи кількісні зв'язки між макроекономічними показниками, Макроекономіка не досліджує соціально-економічні відносини, обмежуючи кількісними характеристиками економічних явищ і процесів і їхні динаміки.

2. Основні цілі макроекономіки.

У центрі уваги макроекономіки - розробка таких проблем, як організація економічного регулювання.

За допомогою економічних методів можна: 1. пригальмувати і стабілізувати інфляцію; 2. прискорити просування до нової якості економічного росту; 3. знайти задовільні рішення інших великих проблем; 4. зберегти природні ресурси; 5. підтримати оптимальні темпи виробництва товарів і послуг.

Питання про цілях і методах здійснення макроекономічної політики є одним з найбільш дискусійних в економічній теорії. Саме по цьому питанню найбільше чітко проглядаються розходження між різними школами макроекономічних теорій. Спектр цих розходжень досить широкий: від майже повного заперечення необхідності державного втручання у функціонування національної економіки (класична школа немарксистської економічної думки) до визнання чільної ролі держави в рішенні всіх макроекономічних проблем (ортодоксальний марксизм). Незважаючи на широке розходження в поглядах представників різних шкіл більшість економістів визнає, що основною задачею макроекономічної політики повинне бути підвищення ефективності і соціальної спрямованості функціонування ринкової економіки. Рішення цієї задачі припускає орієнтацію макроекономічної політики держави на досягнення наступних основних цілей:

- стійкого й ефективного економічного росту;

- повної зайнятості;

- стабільності загального рівня цін;

- соціальній справедливості й економічній забезпеченості непрацездатних;

- стійкості торговельного і платіжного балансів країни.

3. Інструменти макроекономічного регулювання.

Засобу державного регулювання підрозділяються на адміністративні й економічні.

Адміністративні засоби не зв'язані зі створенням додаткового матеріального стимулювання або небезпекою фінансового збитку. Вони базуються на силі державної влади і містять у собі міри заборони, дозволи і примуси. Адміністративні засоби регулювання в розвитих країнах з ринковою економікою використовуються в незначних масштабах. Їхня сфера діяльності обмежується в основному на охороні навколишнього середовища, створення умов для соціально слабко захищених шарів населення.

Економічні засоби державного регулювання підрозділяються на засоби грошово-кредитної і бюджетної політики. Самостійним комплексним інструментом ДРЕ є державний сектор в економіці. Основні економічні засоби - це:

регулювання дисконтної ставки (дисконтна політика, здійснювана центральним банком)

встановлення і зміна розмірів мінімальних резервів, що фінансові інститути країни зобов'язані зберігати в центральному банку

операції державних установ на ринку цінних паперів, такі як емісія державних зобов'язань,

торгівля ними і погашення.

За допомогою цих інструментів держава прагне змінити співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку в потрібному напрямку. Пряме державне господарське регулювання здійснюється засобами бюджетної політики.

Головним інструментом мобілізації фінансових засобів для покриття державних витрат є податки. Вони також широко використовуються для впливу на діяльність суб'єктів господарства. Державне регулювання за допомогою податків залежить у вирішальному ступені від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, а також від видів і розмірів податкових пільг. Податки в ДРЕ грають дві ролі: а) це головне джерело фінансування державних витрат б) це інструмент регулювання. Тому що в задачу державних бюджетних органів входить не просто обкласти податками джерела надходження, але і створити тонкий механізм впливу на господарське поводження.

Особливе місце серед засобів ДРЕ, здійснюваних за допомогою податків, займає прискорене амортизаційне списання основного капіталу і зв'язані з ним утворення і реалізація схованих резервів, здійснювані в рамках дозволу Міністерства фінансів. Прискорене амортизаційне списання основного капіталу в сучасних умовах є головним засобом стимулювання нагромадження, структурних змін в економіці і важливому інструменті впливу на господарський цикл, зайнятість. Змінюючи ставки і порядок амортизаційного списання, державні регулювальні органи визначають ту частину чистого прибутку, що може бути звільнена від сплати податків