Роль інвестицій в економічному зростанні

Зміст

Вступ

Тема даної курсової роботи – „Роль інвестицій в економічному зростанні”.

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов‘язаних з впливом внутрішніх та іноземних інвестицій на економічне зростання в Україні, сучасним станом інвестиційного клімату в Україні, існуючими проблемами та можливими шляхами його активізації.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що проблеми інвестицій в економіку завжди займали одне з центральних місць в економічній науці. Це пов'язано з тим, що інвестування є базовим процесом розширеного відтворення та вирішення сучасних проблем вітчизняної економіки, а це, в свою чергу, впливає на соціально-політичне становище країни. Активізація інвестиційної діяльності, збільшення обсягів інвестування та їх ефективне використання є головною передумовою економічного зростання України, одним з вирішальних факторів успішного реформування її народного господарства.

В роботі розкриті наступні питання:

внутрішні інвестиції в економіці України та їх вплив на економічне зростання,

прямі іноземні інвестиції в економіку України,

місце України на світовому ринку кредитних ресурсів,

проблеми та шляхи покращення інвестиційного клімату в Україні, тощо.

При написанні роботи мною були використані Закони та інші нормативні акти України, підручники, монографії, аналітичні статті, періодичні видання, статистичні збірники які стосуються питань інвестицій та інвестиційного клімату в Україні.

1. Розвиток наукової думки з питань інвестиціонної діяльності та її впливу на економічне зростання

Питання інвестиційної діяльності та інвестицій завжди привертали до себе особливу увагу економістів. Дослідження основних аспектів інвестування, умов здійснення інвестиційної діяльності, джерел інвестицій розпочинається в період коли багато економічних категорій ще не одержали свого чіткого визначення.

Теорія і політика меркантилізму формувалася одночасно із світовим ринком і пов'язана із значними географічними відкриттями даного періоду. Європа в ХV-ХVІ ст. відчувала нестачу грошової маси у вигляді золота і срібла, які виконували функцію еквіваленту товарної маси. Тому предметом дослідження меркантилістів стала сфера обігу. Характерною рисою меркантилістської теорії було ототожнення грошей і капіталу. Меркантилісти вважали, що єдиний засіб збагачення країни - це реальні гроші, які одночасно були б й основою як для розвитку виробництва, так і для збільшення обсягів торгівлі. Основним джерелом збагачення меркантилісти вважали зовнішню торгівлю, оскільки обмін у країні призводить до перерозподілу багатств між власниками, а не до збільшення багатств. Представники меркантилістської теорії більш пізнього періоду рекомендували нарощувати внутрішній потенціал держави для розширення зовнішньої торгівлі з метою зростання обсягів грошей, одержаних з-за кордону. Роль держави в інвестиційному процесі розглядалася з точки зору здійснення прямих іноземних інвестицій, валютного регулювання, захисного протекціонізму.[21,c.5-7]

Теорії інвестицій періоду зародження та становлення економіки капіталізму відповідали умовам господарювання даного періоду і були спрямовані на обмеження державного контролю над інвестиційним процесом і розширення саморегулювання інвестиційної діяльності. Так, англійський економіст Вільям Петті (1623-1687) зробив висновок, що економікою управляють не люди або уряди, а об'єктивні економічні закони. Джерелом інвестицій він визначав прибуток. Роль держави в інвестиційному процесі Петті зводив до встановлення умов оподаткування найбільш важливих галузей господарства, створення сприятливих умов для їх розвитку. Він вважав, що гроші мають вільно рухатись туди, де вони зможуть забезпечити найбільш високі прибутки.

Французький вчений Франсуа Кене (1694-1774) формулював поняття інвестицій як початкових авансів, або капітальних вкладень. Він розглядав інвестиції як необхідні для виробництва витрати, які визначають вартість товарів. Міграцію капіталів Кене розглядав як об'єктивно зумовлений процес вільного руху товарів і грошей, який не призводить до збагачення однієї країни за рахунок іншої.

Значний внесок в розгляд питань інвестування був внесений Адамом Смітом (1723-1790) та Давидом Рикардо (1772-1823). Економічну умову збагачення суспільства Сміт вбачав в наявності не просто грошей, а капіталу. Джерелом зростання капіталу він визначав прибуток. Зростання капіталу він розглядав як зростання національного багатства. Роль держави в інвестиційному процесі Сміт визначав як право на встановлення умов оподаткування та контроль за процесом ввезення капіталів з метою запобігання від експансії іноземного капіталу молодих перспективних виробництв.

Рікардо вважав, що вільний рух товарів і капіталів, що підлягає дії об'єктивних законів, автоматично забезпечує зростання багатства та стабільність економіки. На думку Рікардо, кредитні кошти не є джерелом інвестицій, оскільки вони мають зовсім іншу природу.

Подальший розвиток теоретичних поглядів дослідників природи інвестиційного капіталу відображено в працях Жана Батиста Сея (1767-1832), Томаса Мальтуса (1766-1834), Джона Стюарта Мілля (1806-1873).

Ж.Б. Сей навпаки вважав, що саме кредитні гроші є джерелом інвестицій, оскільки вони є товаром, який має власну ціну, яка формується під впливом попиту та пропозицій. На його думку існуючий рівень цін на кредитні гроші (процент) впливає на норму прибутку, і такий спосіб забезпечує рівновагу на ринку позичкового капіталу.

Т. Мальтус узалежнював зростання обсягів суспільного капіталу від первинного (співвідношення між прибутком і заробітною платою) та вторинного (співвідношенням між споживанням та заощадженням) розподілу. Джерелом інвестицій він вважав заощаджену, неспожиту частину національного доходу. Основною ідеєю доктрини Т. Мальтуса є твердження про постійну недостатність сукупного попиту для споживання всієї запропонованої маси товарів за цінами, які покриють витрати в умовах ізольованої економіки. До функцій держави в інвестиційному процесі Мальтус відносив ініціювання розвитку виробництва та формування нових галузей виробництва. Він вважав, що держава не повинна контролювати обсяги іноземного капіталу в економіці до тих пір, поки цей процес не буде загрожувати балансу попиту на капітал.

Джерелом інвестицій, на думку Д.С. Мілля, виступають заощадження в процесі виробничого споживання, тобто інвестування. Роль держави в інвестиційному процесі він розглядав як повноваження щодо проведення грошової політики з метою