3. Внутрішні інвестиції та їх вплив на економічне зростання

Відхід економіки України від директивно-керованого типу інвестиційного процесу, зважаючи на творення економічних одиниць, притаманних ринковій економіці, є незаперечним. Проте високий рівень централізації фінансових ресурсів не дає підстав для виснов-ку про повний перехід української економіки до одного з типів інве-стиційного процесу, притаманних розвинутій ринковій економіці. Відсутність зв'язку фінансової підтримки інвестування підприємств із досягненням запланованих урядом результатів не дає змоги іден-тифікувати інвестиційний процес як програмно-орієнтований, а ни-зький рівень розвитку фондового ринку — як ринково-орієнтований. Тому потрібно з'ясувати, наскільки інвестиційний процес в Україні тяжіє до банківсько- чи корпоративно-орієнтованого типу.

Статистичні дані свідчать, що частка інвестиційного портфеля в робочих активах комерційних банків має тенденцію до зниження. Досягнувши максимального значення у червні-липні 1998 р. (18%), вона зменшилася більше ніж удвічі і становила 1 липня 2001 р. 7,9%. Для семи найбільших банків цей показник був дещо вищим -8,9%.[20,c.7-10] На розміри інвестиційного портфеля суттєво вплинуло насамперед зниження кількості операцій з ОВДП, спричи-нене обвалом фондового ринку у 1998 р. Справді, у червні 2000 р. ОВДП становили близько 46% інвестиційного портфеля комерцій-них банків. У структурі портфеля великих банків зазначені цінні па-пери складали майже 65%. Отже, навіть великі кредитні установи несхильні до концентрації значних пакетів акцій. Фінансова криза 1998 р. знизила інтерес і до спекулятивних операцій з акціями, бо головні їхні покупці - нерезиденти - вийшли з ринку, внаслідок чого курси акцій різко знизилися. В будь-якому випадку про участь бан-ків в управлінні підприємствами та їх вплив на інвестиційні рішення акціонерних товариств не йде. Банки, придбавши акції певного емі-тента, переважно вичікують моменту зростання їхньої курсової вар-тості, щоб отримати прибуток з різниці. Дещо парадоксальною є ситуація, коли ціни акцій, що попередньо були високими, різко зни-жуються, а комерційний банк не намагається їх продати. Інакше ка-жучи, банківський сектор готовий вичікувати необмежений промі-жок часу, щоб максимізувати прибуток, а не мінімізувати збитки. Це означає, що банківсько-орієнтований інвестиційний процес, в Україні реалізува-тись не може.

Водночас є підстави твердити про тісну інтеграцію банківських установ у галузеві структури, подібні до корпорацій. Наприклад, компанія Нафтогаз України володіє пакетами акцій Укргазбанку, Будматеріалбанку, банку "Фінанси і кредит" та Укргазпромбанку тощо, компанія "Укрнафта" - Укргазбанку, Західбудгазбанку, МТ-банку, а Укрпошта та Пенсійний фонд належать до числа власників банку "Аваль" тощо. Загалом НАК "Нафтогаз України" сьогодні є акціонером 11 комерційних банків.[14,c.6] Це означає, що банки створює, зокрема, держава в особі належних їй підприємств чи орга-нізацій для фінансування галузевих проектів. Хоча контрольовані фінансові інститути частково вирішують і проблеми підприємств-засновників, та реальним власником все ж є держава, що дає їй змо-гу контролювати фінансові потоки. Щоправда, державі довелось поступитись частиною власності в банках-гігантах ("Україна", "Промінвестбанк", "Укрсоцбанк"), проте система взаємовідносин суттєвих змін не зазнала (варто хоча б згадати обслуговування сис-темними банками бюджетних рахунків).

Відповідно, можна говорити про створення в Україні умов для розвитку корпоративно-орієнтованого інвестиційного процесу. Про те, що він не оформився остаточно, свідчить відсутність юридичного закріплення реально існуючих корпорацій з підприємствами, які пе-ребувають у повній чи частковій державній власності, у ролі ядра. Крім того, сьогодні інвестиційний процес помітно тяжіє до директи-вно-керованого типу, не перетворюючись у його класичний варіант. Низька ефективність такого проміжного типу інвестиційного проце-су цілком підтверджена результатами минулих років. А деяке по-жвавлення інвестиційної діяльності у 1998-2000 pp., як видно з детальнішого аналізу, є радше наслідком протидії сучасній моделі або ж результатом впливу зовнішніх чинників.

Передусім треба звернути увагу на той факт, що підприємства фінансують інвестиції здебільшого за власні кошти - у 2000-2001 р.р так профінансовано 67,6% від загального обсягу інвестицій.[12] Тому, ширші інвестиційні можливості є у підприємств, попит на продукцію яких вищий і забезпечує бажані фінансові результати. Наприклад, у 2000 р. завдяки сприятливій кон'юнктурі на зовнішніх ринках максимальний чистий прибуток досягався на підприємствах чорної металургії - за 11 місяців він склав 4,8 млрд. грн., або 58% від прибутку всієї промисловості. Це дало змогу профінансувати інвестиції в галузь на суму 1,6 млрд. грн., що становить 18% від за-гального їхнього обсягу.[12] При цьому фізичний обсяг експорту галузі змінився незначно - прибутковість забезпечено зро-станням експортних цін. Циклічність кон'юнктури на світових рин-ках чорних металів спроможна у наступному періоді якщо не зменшити обсяги інвестування, то принаймні уповільнити темпи його зростання. Тим більше, що погіршення умов для збуту внаслі-док зниження цін стало відчутним уже наприкінці 2000 р. За цих умов виробники чорних металів навіть порушили питання про необ-хідність надання галузі додаткових пільг та гарантій - мораторій щодо підвищення цін на паливно-енергетичні ресурси, пільгові та-рифи на залізничні перевезення і транзит газу тощо.

Інак-ше кажучи, це типовий випадок «виторговування» непрямих субси-дій, що є невід'ємним елементом проміжної моделі інвестиційного процесу.

Ще одним чинником, який позитивно позначився на інвестицій-ній активності в досліджуваний період, є формування оптимістич-них сподівань. Суттєве зниження темпів інфляції (місячні індекси споживчих та оптових цін у 2001 році становили 1,9 та 1,6% відпо-відно, що у 25-29 разів менше від рівня 1993 p.), зменшення рівня заборгованості із пенсій та зарплати і