З'ясовуючи джерела пожвавлення інвестування у вітчизняній економіці, потрібно взяти до уваги і суто адміністративні важелі впливу. Йдеться передусім про зниження рівня неплатежів в елект-роенергетиці. Якщо в 1999р. оплата грішми становила не більше 10%, то у 2000 р. зросла до 70%.[7] Це означає, що частина грошо-вих коштів, яка обслуговувала тіньовий бізнес була легалізована. Тому є підстави стверджувати, що було зроблено кілька кроків у на-прямі модифікації вітчизняної моделі інвестиційного процесу.

Наведені факти засвідчують непричетність проміжного типу інвестиційного процесу до збільшення обсягів нагромадження капіта-лу в Україні. Наскільки згубними будуть наслідки подальшої його реалізації та який час він функціонуватиме, цілком залежить від стратегії економічної політики у сфері інвестування.

Основи такої стратегії частково закладені Указом Президента України "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999-2001 pp.".[5] Згідно з цим Указом сприяти відновленню інвести-ційної активності повинне, зокрема, уточнення переліку пріоритет-них секторів і галузей економіки для реалізації інвестиційних проектів з бюджетних коштів. У цьому разі не конкретизовано, яка частка бюджетів усіх рівнів повинна скеровуватися на інвестиційні цілі, а також з яких джерел наповнюватимуться такі "бюджети роз-витку". Оскільки резервів для податкового їх поповнення в умовах економічного спаду практично немає, то вірогідна перспектива за-провадження різного типу додаткових зборів. Зокрема, скасування норми про відрахування у бюджет 10% амортизаційних відрахувань підприємств всіх форм власності крапки у вирішенні даної проблеми не поставило. Вже восени 1999р. неодноразово ініціювалися зміни до чинного законодавства, що по суті передбачали відновлення "амортизаційного податку", однак уже за ставкою 20%. Фактично йдеться про створення в уряді та парламенті потужного лобі підприємств-гігантів, які претендують на відчутну частку підтримки з дер-жавного бюджету. Наприклад, керівництво Харківського трактор-ного заводу сподівалося в такий спосіб повернути борг у розмірі 43 млн. грн. та профінансувати розробку нових зразків тракторів на суму 23 млн. грн. До переліку підприємств, які могли б сподіватися на кошти від "амортизаційного податку", потрапили також ДП "Чо-рноморський кораблебудівний завод", ВАТ "Запорізький виробни-чий алюмінієвий комбінат" тощо.[22] Хоча відповідного закону не ухвалено, та повернення до цього питання цілком можливе. Щоправда, в такому контексті позитивно треба оцінювати відмову від ви-лучення частини амортизаційних відрахувань підприємств у 2001 p., підтверджену Законом України "Про Державний бюджет України на 2001 рік". Подібна норма закладена й в Указі Президента України "Про Концепцію амортизаційної політики". Зміст Указу навіть ширший, оскільки йдеться також про податкові знижки для підпри-ємств, які використовують амортизаційні відрахування для фінансу-вання інвестицій, та отримання суб'єктами господарювання більшої свободи у виборі методів і норми нарахування амортизації. Втім, викладені положення сьогодні с швидше декларативними, тоді як законодавче підґрунтя перебуває у стадії становлення. Врешті, як уже зазначено, бюджетні проблеми нерідко ставлять вище за дотри-мання норм законів.

Інше нововведення може стосуватися вужчого кола підпри-ємств - акціонерних товариств із часткою держави у статутному фонді. Передбачають, що такі господарські товариства спрямовува-тимуть на дивіденди 50% чистого прибутку. В такий спосіб у під-приємств вилучатимуть вже не 30% прибутку, а 65%. Очевидним є знову ж таки факт втрати значної частини інвестиційних ресурсів. З огляду на значні обсяги негрошових розрахунків в економіці декла-рований підприємствами прибуток великою мірою є фіктивним. То-му бюджет може не отримувати запланованих сум "дивідендного" податку. Водночас заборгованість перед бюджетом зростатиме, що потребуватиме контролю за розрахунковими рахунками підприємств і зумовлюватиме зниження інвестиційного потенціалу та зростання обсягів тінізації. Одночасно зберігатиметься й практика дотування менш ефективних підприємств за кошти більш продуктивних. Тобто умови для консервації проміжного типу інвестиційного процесу збе-рігатимуться. Свідченням цього є, зокрема, ініціатива держави, ре-зультатом якої повинно стати списання податкової заборгованості підприємств, що виникла до 2000 р. Оскільки природа виникнення такої заборгованості на кожному із підприємств індивідуально не з'ясована, то створюється сприятливе середовище для дискримінації ретельних платників податків. Очевидно, що вирішення цієї проб-леми потрібно узгоджувати із формуванням сприятливої для інвес-тування податкової системи. А тому зниження ставки податку на прибуток підприємств із 30 до 20%, передбачене Податковим кодек-сом, спроможне вивільнити для приватного сектора набагато більші інвестиційні ресурси, аніж приховане субсидування.

У кожному разі, важливо максимально скористатися позитивни-ми тенденціями останніх трьох років для реалізації комплексу заходів, спроможних суттєво поліпшити стан справ у сфері інвестування.

Насамперед ідеться про повну відмову від практики підтримки неефективних підприємств. Фінансову допомогу можна спрямовува-ти включно на їхню реструктуризацію та закриття. Паралельно треба знизити податковий тиск на підприємства. Цього можна досягти на-самперед за рахунок зменшення ставки оподаткування прибутку для малих підприємств до 15%, а також звільнення їх від сплати цього податку упродовж першого року роботи. Крім того, доцільно дозво-лити підприємствам, незалежно від їхнього розміру та кількості за-йнятих працівників зменшувати суми належних до сплати сум податку