К/р державне регулювання економіки

ЗМІСТ

1. Кейнсіанська концепція регуляторної функції держави і основні її засади.

До початку 30-х років серед західних економістів панувала думка про те, що економічні спади (кризи) пояснюються випадковими причинами, що механізм ринкового саморегулювання в принципі забезпечує відповідність між сукупним попитом і сукупною пропозицією, отже, і автоматичний вихід економіки з кризи та наступне її піднесення на базі оновлення основного капіталу й ліквідації нерентабельних підприємств. Звідси робиться висновок про небажаність і навіть шкоду державного втручання в економічне життя

Однак глибока криза і затяжна депресія 30-х років докорінно суперечили зазначеній теорії. Стало очевидним, що механізм ринкового саморегулювання не справляється з своїми функціями, не забезпечує автоматичний вихід з кризи, що й потребувало переходу до активного державного регулювання економіки. Таке регулювання на практиці стало здійснюватися в США з 1933 р. командою З.В.Рузвельта, яка розробила і реалізувала так званий “новий курс”.

Теорія державного регулювання ринкової економіки була, як відомо, створена Дж. М Кейнсом і його послідовниками. Кейнс зробив висновок про те, що вихід з глибокої кризи, зростання обсягів виробництва та рівня зайнятості неможливі без активної участі держави, яка має не тільки стимулювати зниження дисконтної норми комерційних банків (процента), але й здійснювати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того, держава повинна виплачувати соціальні допомоги безробітним, людям похилого віку та іншим непрацездатним членам суспільства з метою не допустити соціального вибуху.

Таким чином, найбільш далекоглядні державні діячі та економісти західних країн приходять до принципового висновку про те , що ринковий механізм має бути доповненим механізмом прямого державного регулювання економіки. В результаті реалізації даної концепції склався своєрідний тандем : ринковий механізм і механізм державного регулювання при провідній ролі ринку, який і регулює сучасну ринкову економіку.

Необхідно зазначити, що система заходів державного регулювання, запропонована Дж. М. Кейнсом, мала виражений антикризовий характер, мета цих заходів полягала в тому, щоб допомогти капіталістичній ринковій економіці вийти із затяжної кризи, забезпечити відновлення виробництва і максимальну зайнятість працездатного населення. Тому багато учнів і продовжувачів Кейнса критикували обмежений характер запропонованих ним рецептів, говорили про те, що у нього ”держава відіграє роль пожежної команди, яка гасить пожежу, що вже почалася”. Неокейнсіанці 50х – 60х років (А. Хансен, Ст. Чейз, П. Самуельсон та інші ) обґрунтували висновок про те, що державне регулювання ринкової економіки має передбачити довгострокові, перспективні цілі: прискорення НТП і структурної перебудови народного господарства, підвищення темпів економічного зростання, створення найсприятливіших умов для ринкової конкуренції, завоювання нових позицій на світових ринках, усунення надмірної диференціації доходів, підтримання соціального миру і, в кінцевому підсумку, забезпечення на цій основі високого рівня та якості життя переважної частини населення, тобто надання ринковій економіці соціально орієнтованого характеру. Саме такі цілі домінують у системі сучасного державного регулювання ринкової економіки у розвинутих країнах Заходу і Сходу.

2. Стратегічне планування та програмування соціально-економічного розвитку країни.

Вищою формою державного регулювання економіки є державне економічне програмування. Його задача - комплексне використання в глобальних цілях всіх елементів державного регулювання економіки.

В міру ускладнення задач по регулюванню господарства уряду стали формулювати короткострокові, середньострокові і довгострокові задачі, визначати порядок їхнього рішення й органи, відповідальні за виконання цих рішень, виділяти необхідні кошти і визначати порядок фінансування.

Об'єктами таких цільових програм звичайно є галузі (зокрема , сільське господарство); регіони; соціальна сфера (наприклад, соціально-економічна адаптація переселенців, забезпечення їх роботою і житлом); різні напрямки наукових досліджень.

Програми бувають звичайні і надзвичайні. Звичайні середньострокові програми складаються, як правило, на п'ять років із щорічним коректуванням і продовженням на один рік (ковзне програмування). Надзвичайні програми розробляються в критичних ситуаціях, наприклад, в умовах кризи, масового безробіття, небезпечної інфляції; вони, як правило, короткострокові. В інструментарії їхнього здійснення помітне місце займають засобу адміністративного регулювання.

Рівень розвитку державного програмування в окремих країнах різний. Практично у всіх країнах ринкової економіки здійснюються цільові програми. Одна із самих старих - регіонально-енергетична цільова програма по освоєнню басейну ріки Теннессі в США, програма розвитку ядерної енергетики у Франції, господарського розвитку півдня Італії.

Відомі загальнонаціональні надзвичайні програми по відновленню економіки Південної Кореї після війни, по структурній перебудові і приватизації нових земель (Східної Німеччини) після приєднання ГДР до ФРН.

У цитаделі ринкового господарства - США - загальнонаціонального програмування ні, але широко застосовуються цільові і надзвичайні програми. Очевидно, розходження в ступені розвитку програмування в окремих країнах залежать від характеру і масштабів задач, що економічна і соціальна ситуація ставлять перед державою.

Суб'єкти економічного програмування - державні установи, відповідальні за складання програм, їхнє безпосереднє здійснення і контроль над ними. Програми розробляються спеціальним державним органом (наприклад, Комісаріатом із планування у Франції), а якщо його ні, те міністерствами економіки і фінансів або спеціальним межминистерским органом. При цьому міністерство економіки, як правило готує проект самої програми, формулює ієрархію цілей, терміни і послідовність здійснення окремих заходів, називає інстанції, що несуть відповідальність за виконання.

Міністерство фінансів розробляє план фінансування програми. До розробки програм широко залучаються представники центрального банку, союзів підприємців, торгово-промислових палат, профспілок, створюються різні комісії і ради експертів.

Програма і фінансовий план щорічно (у зв'язку з ковзним