Будова міжнародної економіки

План

Вступ

Міжнародна економіка є відображенням господарської структури сучасної цивілізації. Вона розкриває найсуттєвіші прояви економічного життя, яке розгортається і функціонує на рівні домашніх господарств, фірм, підприємств транснаціональних корпорацій, різноманітних галузей, окремих країн, але неодмінно має міжнародне забарвлення.

Становлення світової економіки як цілісної системи відбувається за умов розвинутої, інтенсивної міжнародної торгівлі, розгалуженого міжнародного поділу й кооперації праці, сформованої відповідної комунікаційної мережі (транспорт, зв'язок тощо). Зрештою, світова економіка є втіленням (продуктом) господарської єдності цивілізації, що складається внаслідок невпинного поглиблення міждержавних економічних відносин. Суть даних явищ найповніше виявляється в процесах інтернаціоналізації виробництва й обігу, транснаціоналізації та глобалізації економічного розвитку.

1. Основні елементи міжнародної економіки

Міжнародна економіка – це сукупність основних підсистем (мегасистем) та елементів світової економіки з властивими їм характерними рисами і особливостями, у процесі взаємодії яких виникають інтегративні властивості та якості, закони й закономірності розвитку і функціонування цієї системи. Основні мегасистеми міжнародної економіки: центр (ядро), перехідні економіки, транзитивні економіки, традиційні (периферійні) економічні системи. З погляду цивілізаційного підходу, кожна з цих мегасистем, розвиваючись у загальноцивілізаційному колі, має власну траєкторію руху, систему протиріч і обмежень. Центр світової економіки найбільшою мірою наближається до цивілізаційної субстанції (як її найрозвинутіша частина) і має визначальний вплив на процес еволюції цивілізації. Так, в епоху аграрної цивілізації центром світової економіки були окремі міста або міста-держави: Венеція, Генуя, Амстердам. Особливість індустріальної цивілізації — домінування наймогутніших держав: Іспанії, Португалії, Голландії, Англії, США. На сучасному етапі функції центру, ядра глобальної економіки дедалі більше переходять до низки найрозвинутіших держав, передусім країн "великої сімки", ЄС і ОЕСР, найхарактернішими ознаками та особливостями яких є: розвинуте соціально-ринкове господарство; найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального розвитку; провідна роль у світовій економіці, що дає змогу інтенсивно залучати до господарського обігу і власні, і чужі ресурси; вибухоподібне зростання фінансового сектора економіки, що формує віртуальну господарську сферу; зміщення центру ваги економічної діяльності у сферу послуг, функціонування переважно сервісної економіки; звуження ринкового поля економіки внаслідок зростання тенденції до неспроможності ринку, поступовий перехід до постринкової неоекономіки; різноманітний вибір в умовах обмеженості ресурсів, опора в економічній політиці на теорію поведінки фірми і споживача (біхевіоризм), теорію ігор. Таким чином, трансформація центру світової економіки відбувається в напрямі поступового, але неухильного формування постматеріальних, постекономічних структур з яскраво вираженою тенденцією гуманітаризації економічних процесів, зі зміщенням акцентів зі сфери матеріального у сферу духовного багатства. Розвинуті держави, на відміну від попередніх суспільств і країн, що розвиваються, найбільшою мірою відчувають гостроту глобальних змін, наближаючись до межі вичерпаності ресурсів попередньої моделі розвитку, стикаючись із кризою індустріальної економічної парадигми, тоді як менш розвинуті мають ще певний простір. Таким чином, парадигмальне зрушення розвинутого ринкового господарства відбувається двояко. З одного боку, пошук нових підходів і концепцій у межах власних рамок (еволюційна парадигма, договірна економіка та ін.), який має обмежений, локальний характер, з іншого — ринкова метапарадигма збагачується, дістає новий простір і широкий вимір у рамках загальноцивілізаційної метапарадигми. Національно-державні економічні системи, що формуються всередині перших двох, відображають неповторну своєрідність географічних, історичних, етнічних, культурних та інших рис. Таким чином, загальноцивілізаційна метапарадигма має універсальний характер, охоплюючи субстанційні, сутнісні економічні характеристики. Метапарадигма виявляється у відносно обмеженому, локальному економічному просторі, має меншу стійкість, схильна до більш швидких змін. Макроекономічна парадигма, крім того, що вона відображає національно-державну специфіку, найтісніше корелює з економічною політикою, з правовими, політичними інститутами, у концентрованому вигляді виражаючи культурологічно-ментальний субстрат суспільства. З переходом від макропарадигми до мета- та загальноцивілізаційної посилюється гомогенність, однорідність і цілісність. Процес еволюції економічних і соціально-політичних відносин характеризується фазами їх відносної стабільності та розвитку і трансформаційними періодами. Головна особливість трансформаційних процесів щодо загальноцивілізаційних процесів у державах із середнім і недостатнім рівнем розвитку, насамперед країнах Центральної та Південно-Східної Європи і нових незалежних державах, що утворилися на теренах колишнього СРСР, — їх орієнтація на загальноцивілізаційні критерії та детермінанти. Йдеться не про наздоганяючий, наслідувальний розвиток перехідних суспільств, як про механічне запозичення економічних і політичних структур західних країн, а про пошук власної ніші в загальноцивілізаційному процесі, про тісну й органічну взаємодію в межах глобальної єдності, про її гармонізацію з урахуванням загострення ресурсних проблем і наростання елементів ентропійності у світовому фінансовому господарстві (наприклад, фінансова криза в Південно-Східній Азії, Росії та Бразилії наприкінці 90-х XX ст.).

Щодо формаційного підходу ці країни розвиваються в напрямі капіталізації їх економічних систем. Головними ознаками і характерними рисами перехідних економік е: відносна тривалість трансформаційних процесів в економіці; здійснення глибоких інституціональних змін, пов'язаних із перетворенням власності, зі створенням сучасної ринкової та пост-ринкової інфраструктури; ешелонована структурна перебудова економіки на сучасній техніко-технологічній і ресурсній базі; перехід до нових джерел і факторів економічного розвитку, господарської еволюції; органічна взаємодія із зовнішнім економічним середовищем; реструктуризація соціальної політики. Домінантною основою економічної сфери величезної групи держав, що розвиваються, стала проблема розвитку, вибору шляху, який би скоротив загрозливий розрив між ними і державами з найрозвинутішою світовою економікою.

2. Економічна структура світу

Економічна структура світу є складною сукупністю функціональних, галузевих та регіонально-територіальних сфер, які утворюють єдину органічну метасистему з надзвичайно складними взаємозв'язками та