Отже, державний кредит – це сукупність економічних відносин, що виникають між державою (як кредитором або позичальником) і фізичними, юридичними особами, урядами іноземних країн та міжнародними кредитно-розрахунковими установами щодо залучення і використання додаткових фінансових ресурсів.

Державний кредит в умовах ринкової економіки виступає як:

засіб мобілізації у руках держави додаткових фінансових ресурсів;

створює умови для досягнення збалансованості доходів і видатків населення, підприємств та організацій;

важіль нормалізації грошового обігу в країні;

джерело збільшення грошових доходів у власників цінних паперів та вкладників банків;

міжнародний державний кредит для країни-отримувача коштів є джерелом додаткових можливостей із прискорення соціально-економічного розвитку.

Міжнародний кредит. Ця форма кредиту функціонує у зовнішньоекономічному обігу держави i виступає у формах комерційного, банківського i міждержавного кредиту. Комерційний, або, як його називають у міжнародній торгівлі, фірмовий кредит, надається взагалі фірмами різним комерційним структурам в інших державах в товарній формі, а банківський кредит - в грошовій формі. Міждержавний, або фінансовий, кредит надається від iменi держави.

Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими, або ломбардними, а якщо без забезпечення - незабезпеченими, або бланковими (зараз його існування в Україні припинено).

Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. У країнах з розвинутою ринковою економікою найбільш розповсюдженими є такі форми забезпечення, як: гарантія або порука третьої сторони, переуступка контрактів, дебіторської заборгованості, застава товарних запасів, шляхових документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних метелів, страхування. Гарантія, або порука - це зобов’язання третьої особи погасити борг Позичальника, у випадку його неплатежеспроможностi, оформляється як самостійний обов’язок гаранта, чи поручителя, за допомогою передатного надпису на вимозі (індосаменту).

Предметом іпотеки може бути майно, пов’язане з землею - будівля, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого, - земельні ділянки громадян та багаторічні насадження. В якості застави по кредиту можуть використовуватися такі види нерухомого майна, як обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби та космічні об’єкти, товари довгострокового вжитку (для індивідуальних позичальників). Застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий вчиненням передаточного запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту i врученням заставодержателю цінного паперу. Умовою використання цінних паперів, як форм застави, має бути їх висока лiквiднiсть. Кредит під заставу цінних паперів не повинен використовуватися на придбання нових цінних паперів, що пов’язано з обмеженням біржової спекуляції Позичальників та зниженням ризику банкрутства клієнтів.

2. Характеристика банківської системи, як частини кредитної системи

Кредит розв'язує суперечність між тимчасово вільними грошовими коштами в одних юридичних та фізичних осіб і потребою в грошових коштах у інших. Кредит сприяє економії витрат обігу, оскільки частково замінює готівкові гроші кредитними (векселями, банкнотами, чеками, а також через розвиток безготівкових розрахунків та прискорення обігу грошей).

Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу, стимулює створення нових підприємств (у вигляді акціонерних товариств), а також об'єднань підприємств.

Складовою частиною кредитної системи є банківська система як сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку. В країнах з ринковою економікою функціонує банківська система двох рівнів. На першому, вищому рівні знаходиться центральний банк (або система банків, що виконують функції центрального банку), на другому, нижчому рівні - комерційні та спеціалізовані банки (іпотечні, інноваційні) та інші небанківські кредитно-фінансові інститути, що функціонують у різних сферах діяльності. Функції центрального банку;

регулювання грошового обороту через емісію банкнот і кредитування банків нижчого рівня (головна функція);

банківський нагляд, регулювання діяльності комерційних банків економічними методами (через дотримання комерційними банками економічних нормативів, встановлення резервів і визначення ставки рефінансування);

визначення та проведення монетарної та валютної політики держави;

забезпечення ефективності функціонування системи розрахунків у державі.

Так, в США на першому рівні знаходиться центральний банк, до якого належать 12 регіональних федеральних резервних (емісійних) банків. Керує федеральною резервною системою рада із числа керуючих регіональних резервних банків. Рада є державним органом, що наділений повноваженням контролю за діяльністю всіх федеральних резервних банків і приймає всі основні рішення, що стосуються надання з їх боку кредитів комерційним банкам, проведення операцій з цінними паперами, визначає інші умови, що впливають на діяльність комерційних банків. Останні безпосередньо кредитують корпорації та населення. На другому рівні знаходяться 12000 комерційних банків.

В Україні роль центрального банку виконує Національний банк. Він має функціонувати досить автономно від уряду. Його головне завдання - забезпечення стійкості національної валюти, її купівельної спроможності. В цьому відношенні функції Національного банку навіть вище державних, оскільки дії держави відображають, як правило, інтереси окремих галузей, підприємств і соціальних груп. Центральний банк відстоює загальнонародні інтереси і повинен проводити незалежну політику.

Згідно з Законом України про Національний банк створюється Національна рада з питань грошово-кредитної політики у складі представників парламенту, президента, уряду, НБУ та комерційних банків. Цьому органу надані консультативні та спостережні функції при розробці та проведенні кредитно-грошової політики НБУ. Законодавче закріплюються права та обов'язки головного банку країни. Національний банк України підзвітний Парламенту, що включає призначення Голови НБУ, щорічний звіт та аудиторський висновок про діяльність НБУ, а також інформування Парламенту про стан грошово-кредитного ринку двічі на рік. Будь-яке інше втручання в будь-якій формі органів законодавчої, державної, виконавчої влади та місцевого самоврядування або їх посадових осіб у виконання функцій та повноважень Банку України забороняється. Такі норми взаємовідносин центрального банку та вищого законодавчого органу в основному