Характеристика банкрутства

ПЛАН

ВСТУП..............................................................................................с. 3

І. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКРУТСТВА...................................................................................с. 4

ІІ. МЕХАНІЗМ ВИЗНАННЯ БАНКРУТОМ.

Порядок ініціації справи про банкрутство в господарському суді.................................................................................................с.10

Розпорядження майном боржника.........................................с. 11

Ліквідація – заключна стадія процедури банкрутства…..с. 15

ІІІ. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БАКРУТСТВА.

Санація........................................................................................с. 20

Мирова угода..............................................................................с. 24

ВИСНОВКИ………………………………………………………с. 28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………с. 29

ВСТУП.

Період переходу економіки України до ринкових відносин супроводжується кризою неплатежів, господарською взаємозаборгованістю, накопиченням боргів. Одним з механізмів правового захисту від таких фінансових труднощів є процедура банкрутства. З одного боку, банкрутство дозволяє «відсівати» неефективні підприємства, а з іншою — сприяє оздоровленню господарюючих суб'єктів, що опинилися в тимчасових фінансових труднощах. Банкрутство — це невід'ємний елемент ринкової економіки.

Система норм, що регламентують відносини, пов'язані з банкрутством, представляє собою господарсько-правовий інститут, якому властиве з'єднання публічно-правових і приватноправових начал Мамутов В. Конституция и развитие хозяйственного законодательства // Пред-принимательство, хозяйство и право. — 1997. — № 1. — С. 3—6.. Тут правове регулювання спрямоване на досягнення не приватного інтересу, а загальної цілі — відновлення платоспроможності боржника і збереження господарюючого суб'єкта.

Інститут банкрутства приходить на допомогу кредиторам тоді, коли інші норми (інститути) господарського права вже не можуть нічого зробити для виконання грошових зобов'язань боржником. Такий стан (положення) боржника є неплатоспроможністю.

Оскільки при банкрутстві присутній як приватний, так і суспільний інтерес, то держава не може і не повинна залишатися осторонь. Її завдання полягає у впорядкуванні питань банкрутства підприємств з пріоритетом державних інтересів і збереження господарюючих суб'єктів Круглое Н. Ю. Хозяйственное право: Учебное пособие. — М.: Изд-во РДЛ, 2000. — С. 697—745..

У зв'язку з цим держава встановлює механізм запобігання банкрутства. Згідно п. 1 ст. 3 Закону засновники (учасники) боржника — юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавської влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані приймати своєчасні заходи для запобігання банкрутства підприємства боржника. Це означає, що вказані суб'єкти зобов'язані вступити в переговори, направлені на фінансове оздоровлення боржника. Результати таких переговорів можуть бути самими різними: обмін боргів на акції, право розпорядження продукцією, поручительство (гарантія, виконання зобов'язань іншими способами і т. д.). Всі ці результати оформляються договорами і підлягають обов'язковому виконанню. З ціллю відновлення платоспроможності боржника йому може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань перед кредиторами і бюджетом. Таку фінансову допомогу можуть надати: власник майна, засновники (учасники) юридичної особи, кредитори, інші особи. Відносини, що виникають між такими фінансовими донорами і боржником, називаються досудовою санацією. На жаль, законодавець регламентував лише процедуру досудової санації державних підприємств, проте механізм може використовуватися за згодою всіх учасників (власника, органу, уповноваженого управляти майном, боржника, кредиторів) і для недержавних господарських суб'єктів (ухвала Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств» від 17 березня 2000 р.

І. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКРУТСТВА.

Прийнято розрізняти абсолютну і відносну неплатоспроможність. Абсолютна неплатоспроможність полягає в неможливості боржника зважаючи на повний розвал фінансового становища сплатити борги кредиторам, минувши судові процедури банкрутства. Відносна неплатоспроможність — в неможливості погашення боргів кредиторів зважаючи на тимчасові фінансові труднощі і наявність майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. В цьому випадку кредитори реалізують свої майнові права через виконавче провадження, минувши інститут банкрутства Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. — К.: Вид-во КНЕУ, 2000..

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. встановлює певні зовнішні ознаки абсолютної неплатоспроможності. Згідно ст. 1 Закону неплатоспроможність — це нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну їхньої оплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі по заробітній платні, а також виконати зобов'язання по оплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Закон встановив такі критерії абсолютної неплатоспроможності: розмір заборгованості і термін неоплати. Розмір заборгованості встановлений в сумі 300 мінімальних розмірів заробітної платні. Причому в склад і в розмір грошових зобов'язань, по яких формуються вимоги кредиторів, не включаються: неустойка (пеня, штраф); фінансові санкції, збитки; вимоги по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадянина; зобов'язання по виплаті авторської винагороди; зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, які виникають від такої участі. Самі вимоги повинні бути безперечними, тобто спір щодо них повинен бути вирішений органом господарської юрисдикції або самими сторонами, або іншим досудовим способом. Такі вимоги повинні бути виконані протягом трьох місяців з дня примусового або добровільного стягнення через банк або державну виконавчу службу.

Перераховані зовнішні ознаки неплатоспроможності боржника характеризують її абсолютність (стійкість) і дають підставу ініціювати процедуру банкрутства.

У свою чергу абсолютна неплатоспроможність буває двох видів: оборотна і необоротна. Оборотна неплатоспроможність характеризується можливістю відновлення (реанімації) платоспроможності боржника через різні механізми процедури банкрутства санацій. Необоротна неплатоспроможність означає вірогідне відновлення платоспроможності боржника виключно за допомогою ліквідаційної процедури. Така неплатоспроможність встановлюється судом шляхом визнання боржника банкрутом. Тільки господарський суд може оголосити боржника банкрутом.

Банкрутство означає ліквідацію, реалізацію майнових активів боржника з ціллю задоволення вимог кредиторів. При абсолютній оборотній неплатоспроможності боржник може фінансово оздоровитися, розрахуватися з боргами і повернуться в звичайний стан. Визнання боржника банкрутом означає його ліквідацію. Шансів вийти з ліквідаційної процедури банкрутства вільним від боргів в боржника украй мало. Ліквідація — це крайній захід, вживаний до боржника