Виникаюча з абсолютної неплатоспроможності боржника процедура банкрутства припускає участь великого числа кредиторів. Кредитори в своїй масі неоднорідні, оскільки існує спеціальна черговість задоволення вимог кредиторів, що, природно, викликає суперечності між ними. З другого боку, боржник зацікавлений в меншому числі кредиторів. В Законі встановлені механізми відсівання кредиторів. Наявність різних інтересів в кредиторів боржника викликає конфлікт між ними. Такий конфлікт інтересів погашується за допомогою спеціальних процедур банкрутства. Так, в процедурі банкрутства думку кредиторів виражає комітет кредиторів шляхом більшості голосів. В цьому випадку всі кредитори зобов'язані підкорятися більшості, навіть якщо це веде до зменшення майнових вимог. Приватний інтерес підкоряється загальній цілі — відновленню платоспроможності боржника. Зрештою в процедурі банкрутства переважає суспільний інтерес, який направлений на розвиток господарського суб'єкта.

В епоху СРСР банкрутства не існувало. Якщо підприємство погано працювало, то держава його або реорганізовувала (приєднувала до прибуткового підприємства), або надавала фінансову допомогу (особливий режим кредитування, фундації міністерств), або списувало борги (колгоспам).

До 1992 р. в Україні не застосовувалася процедура банкрутства. Закон України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 р. встановив спеціальну процедуру розгляду справ фінансово неспроможних підприємств. Закон був простим, і суть його зводилася до ліквідації підприємств. Практично він не вирішував питань фінансового оздоровлення підприємств, не містив пільг для боржників: він був кредиторським. Іншими словами, його завдання зводилася до примушування боржника будь-якими шляхами (на шкоду виробництву) розрахуватися з кредиторами. Але це був перший інститут банкрутства Поляков Б. Совершенствование процессуального законодательства о банкротстве // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 4. — С. 22—26..

В Законі містилося багато недоліків, що перешкоджало його застосуванню арбітражним судом. На основі накопиченого досвіду і в умовах відсутності повноцінного закону про банкрутство Вищий арбітражний суд прийняв повномасштабне роз'яснення «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про банкрутство» від 18 листопада 1997 р. Не дивлячись на те, що роз'яснення не давало відповіді на багато питань, воно все ж таки мало великий позитивний ефект. Перш за все роз'яснення інтерпретаційними нормами заповнило недоліки в Законі України «Про банкрутство», полегшило роботу арбітражним судам і учасникам процедури банкрутства. Але найважливіше, багато інтерпретаційних норм згодом стали нормами нового закону Щербина В.С. Господарське право. Навчальний посібник. К., Юрінком Інтер. 2001.. Проте роз'яснення інтерпретувало не ефективний закон і, отже, не могло його поліпшити. Для цього потрібен був новий, сучасний закон, який би містив кращі досягнення світової і національної правових систем.

Таким став Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. (нова редакція Закону України «Про банкрутство»). В порівнянні з колишньою редакцією Закону змінені підстави для порушення справи про банкрутство, визначені терміни руху справи; встановлені нові судові процедури; з'явилася нова судова фігура — арбітражний керівник і ін. Звичайно, в Законі ще багато редакційних неточностей, суперечностей, але в цілому він відповідає сучасним вимогам економіки.

Основна ідея Закону полягає в збереженні господарюючого суб'єкта шляхом застосування до нього спеціальних реабілітаційних процедур. Тільки у разі неможливості відновлення своєї платоспроможності боржник може бути визнаний банкрутом і тоді його майнові активи підлягають повному розпродажу з ціллю задоволення вимог кредиторів.

В даний час зберігається тенденція зростання кількості справ про банкрутство. Так, господарський суд Донецької області в 2000 р. розглянув 1281 справу (в 1999 р. — 1090 справ).

З другого боку, поява нового Закону сприяє активізації роботи по кодифікуванню господарського законодавства. Актом таким кодифікування міг би стати Господарський (Комерційний) кодекс, а його інститутом — інститут неплатоспроможності і банкрутства (далі — інститут банкрутства). Особливість інституту банкрутства полягає в тому, що в ньому переплітаються матеріальні і процесуальні норми. Це веде до того, що нереально відділити одну норму від іншої. Іншими словами, тут має місце поєднання норм матеріального і процесуального права.

Якщо колишня редакція Закону по неврегульованих відносинах широко застосовувала за бланкетним принципом Арбітражний процесуальний кодекс, то нова редакція помітно звузила сферу такого застосування. Але навіть залишилася частина відносин, що потрапляє під дію ГПК, не стикується з ним, що цілком природно, бо не можна правові відносини, що виникли з нових економічних відносин, регулювати законодавством, заснованим на іншій економічній і правовій системі.

Своєрідність Закону полягає в тому, що він має пріоритет перед іншими законами, зокрема Цивільним, Господарським і Цивільно-процесуальним кодексами.

На відміну від цих законів, де є рівність сторін, інтереси кредитора як окремої особи, Закон містить інші принципи, оскільки тут загальний інтерес, зрештою, суспільний, який направлений на збереження господарюючого суб'єкта. Інститут банкрутства починає діяти тоді, коли норми інших інститутів вже нічого не можуть зробити в ситуації, що склалася — неплатоспроможності боржника. Вони безсилі, оскільки розраховані на приватний інтерес. Коли вступає в роботу інститут банкрутства, інші інститути господарського права припиняють свою роботу по відношенню до боржника. На відміну від деяких інших інститутів господарського права, в інституті банкрутства має місце пріоритет державних інтересів. Держава вивела з процедури банкрутства казенні підприємства і встановила особливий порядок реалізації майна державних підприємств в процедурі санації і ліквідації.

Інститут банкрутства має свої специфічні принципи: пріоритет Закону перед іншими законодавчими актами; збереження господарюючого суб'єкта при нагоді відновлення платоспроможності; ліквідація майна боржника при неможливості збереження підприємства з ціллю справедливого і організованого погашення вимог кредиторів; державне регулювання процедури