З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керівника (розпорядника майна, що управляє санацією, ліквідатора).

Господарський суд може відмовити в затвердженні мирової угоди у випадку: якщо порушений встановлений Законом порядок укладення мирової угоди; якщо умови мирової угоди суперечать законодавству. Винесення господарським судом рішення про відмову в затвердженні мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди на інших

умовах.

Мирова угода, що набула чинності, може бути визнана недійсною або розірвана тим же господарським судом, який її затверджував, по заяві кого-небудь з кредиторів на підставах і в порядку, встановленому ст. 39 Закону.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для відновлення провадження у справі про банкрутство. В Законі прямо не вказані наслідки розірвання мирової угоди, проте із змісту ст. 39 можна зробити висновок, що вони ті ж, що і для визнання мирової угоди недійсною. Це означає, що розірвання мирової угоди також є підставою для відновлення провадження у справі про банкрутство.

У випадках визнання мирової угоди недійсною або її розірвання повідомлення про відновлення провадження у справі про банкрутство повинні публікуватися в офіційних друкарських органах. Крім того, Закон встановлює правові наслідки для кредиторів. Так, вимоги кредиторів, по яких проведені розрахунки відповідно до умов мирової угоди, вважаються погашеними. Кредитори, чиї вимоги при їхньому задоволенні обмежували права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані повернути все отримане в порядку виконання мирової угоди. Крім того, вимоги кредиторів, відносно яких були надані відстрочка і/або розстрочка платежів або списання боргів, відновлюються в повному об'ємі в незадоволеній частині. Якщо буде порушено справу про банкрутство цього ж боржника, то об'єм вимог кредиторів, відносно яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених вказаною угодою.

ВИСНОВКИ.

Отже, підводячи підсумки, слід зазначити про важливість інституту банкрутства для нашої, як і для будь-якої іншої держави з ринковою економікою. Звичайно, саме банкрутство як неспроможність боржника виконати свої зобов’язання – це явище з однієї сторони негативне, оскільки в певній мірі породжує несприятливі наслідки як для самого суб’єкта господарювання, так і досить часто для інших суб’єктів, які є його кредиторами і втрачають певну частку майна чи майнових прав. Однак у ньому є і позитивні моменти, оскільки забезпечує здорову конкуренцію суб’єктів підприємництва. Ті підприємства, продукція чи послуги яких не користуються попитом у суспільстві, повинні припиняти свою діяльність або реорганізовуватись і таким чином перепрофільовувати свою діяльність, змінюючи структуру та напрямки підприємницької діяльності.

Однак можлива ситуація, коли не завжди банкрутує збиткове підприємство. У цих випадках законодавство передбачає подолання неплатоспроможності такого суб’єкта господарювання, надаючи можливість відновити свою діяльність шляхом санації чи мирової угоди. Це основні позитивні моменти нового Закону України “Про банкрутство”, які раніше не передбачались. Але слід констатувати про деякі неточності, прогалини нині чинного закону, який регулює ці відносини, про що зазначалось вище. Вони, на нашу думку повинні бути усунені шляхом аналізу наукових положень господарського права та юридичної науки взагалі використовуючи досвід країн Західної Європи. Однак це повинно робитись з урахуванням особливостей національної ринкової економіки, яка з однієї сторони є невід’ємною частиною світової економіки, а з іншої сторони має притаманні лише їй ознаки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Нормативні акти.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від ЗО червня 1999 р. // ВВР України. — 1999. — № 42— 43. — Ст. 378.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств» від 17 березня 2000 р. // Офіцій-ний вісник України. — 2000. — № 12. — Ст. 467.

Закон України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 р. // ВВР України. — 1992. — № 31. — Ст. 440; 1993. — № 29. — Ст. 308; 1994. — № 27. — Ст. 224.

Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики засто-сування Закону України «Про банкрутство» від 18 листопада 1997 р. // Вісник Вищого арбітражного суду. — 1998. — № 1. — С. 85—100.

Арбітражний процесуальний кодекс України. Із змінами і доповненнями // ВВР Ук-раїни. — 1992. — № 6. — Ст. 56; 1993. — № 33. — Ст. 347; 1995. — № 14. — Ст. 90; 1996. — № 9. — Ст. 44; 1999. — № 25. — Ст. 171; Господарський процесуальний кодекс України. — К.: Атіка, 2001.

Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. // ВВР України. — 1992. — № 47. — Ст. 643.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. // Офіцій-ний вісник України. — 2001. — № 1—2. — 4.1. — Ст. 1.

Цивільний процесуальний кодекс України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 2.

Кодекс законів про працю // ВВР України. — 1971, додаток до № 50. — Ст. 375.

Література.

Мамутов В. Конституция и развитие хозяйственного законодательства // Пред-принимательство, хозяйство и право. — 1997. — № 1. — С. 3—6.

Поляков Б. Совершенствование процессуального законодательства о банкротстве // Підприємництво, гсподарство і право. — 2001. — № 4. — С. 22—26.

Круглое Н. Ю. Хозяйственное право: Учебное пособие. — М.: Изд-во РДЛ, 2000. — С. 697—745.

Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. —