Якщо до порушення справи про банкрутство поступає декілька заяв про ініціацію виробництва про банкрутство одного і того ж боржника, то суд розглядає всі заяви.

В заяві про порушення справи про банкрутство ініціюючий його кредитор повинен вказати, по якій статті Закону суд повинен порушувати і вести провадження у справі про банкрутство.

Закон встановлює випадки, коли суд відмовляє в прийомі заяви про порушення справи про банкрутство (п. 2 ст. 8. Закону).

Відмова в прийомі заяви оформляється рішенням господарського суду.

Якщо заяву про збудження поділа про банкрутство не оформлено відповідно до вимог Закону і ХПК України, то суд повертає його у випадках, вказаних в ст. 9 Закону.

Коли ж заяву про порушення справи про банкрутство подано з дотриманням вимог Закону і ГПК, суддя господарського суду не пізніше п'яти днів з дня надходження приймає її і виносить рішення про порушення справи про банкрутство.

При цьому, виходячи із змісту заяви про порушення справи про банкрутство, суддя визначає порядок ведення провадження у справі: загальний, спеціальний або спрощений.

Розпорядження майном боржника.

Відповідно до ст. 1 Закону розпорядження майном боржника — це система заходів по нагляду і контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження і ефективного використання майнових активів боржника і проведення аналізу його фінансового становища.

Розпорядження майном — це найперша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не проводиться лише у випадках спрощеного порядку банкрутства (статті 51 і 52 Закону), відносно громадян-підприємців (ст. 48).

Завдання процедури розпорядження полягають в: 1) збереженні майнових активів боржника; 2) виявленні кредиторів; 3) складанні і затвердженні реєстру грошових вимог кредиторів; 4) проведенні першого загального збору кредиторів; 5) ухваленні рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Процедура розпорядження вводиться при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні (п. 1 ст. 13 Закону). Термін цієї процедури складає 6 місяців і може бути продовжений або скорочений судом по клопотанню комітету кредиторів, розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном; п. 7 ст. 13 Закону). У випадках, передбачених Законом, процедура розпорядження майном має великий термін. Так, відносно селянського (фермерського) господарства термін процедури розпорядження не повинен перевищувати 15 місяців і може бути продовжений на один рік (пункти 6, 7 ст. 50 Закону). Початок процедури розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майна.

Права і обов'язки розпорядника майна закріплені в пунктах 8, 9 ст. 13 Закону.

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів. Суть мораторію зводиться до припинення виконання боржником грошових зобов'язань, термін виконання яких наступив до дня введення мораторію, і припиненню заходів, направлених на забезпечення виконання цих зобов'язань (ст. 1 Закону). Це означає, що боржник не має права самостійно виконувати грошові зобов'язання. Погашення такої заборгованості можливе в порядку, встановленому пунктами 3, 4 ст. 14 Закону. Для цього необхідна згода кредиторів і узгодження з розпорядником майна, а зобов'язання боржник повинен виконувати одночасно і пропорційно до вимог всіх кредиторів згідно реєстру.

Мораторій більше грає на користь боржника, ніж кредиторів. В процесі мораторію в боржника нагромаджуються грошові кошти.

Як бути, якщо є виконавче провадження по заборгованості за грошовими зобов'язаннями? Згідно п. 3 ст. 12 Закону в період дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів. Не нараховується неустойка (штраф, пеня), не здійснюються інші фінансові санкції.

Мораторій закінчується, коли припиняється провадження у справі, і лише тоді можуть бути пред'явлені неустойка (штраф, пеня) і збитки, які виникли до дня введення мораторію.

На деякі види вимог кредиторів дія мораторію не розповсюджується. До них відносяться: заробітна платня; аліменти; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю або життю громадян; авторська винагорода; вимоги по поточній заборгованості (розпорядження і санація).

З моменту порушення справи про банкрутство всі майнові вимоги до боржника пред'являються в порядку, встановленому Законом. Якщо кредитор звернувся з позовом до боржника про стягнення грошових коштів і іншого майна, то виробництво по таких справах підлягає припиненню в порядку ч. 1 ст. 79 ГПК. Якщо помилково буде ухвалено рішення суду і виданий наказ на примусове виконання, то він не буде виконуватися, бо на такий акт буде діяти мораторій.

Отримавши рішення суду про порушення справи про банкрутство, банки і державна виконавча служба повинні, безумовно, припинити виконавче провадження по вимогах, що підпадають під дію мораторію. Якщо ж який-небудь кредитор отримає задоволення по своїй вимозі порушуючи мораторій, то боржник має право вимагати повернення необґрунтовано стягнутої грошової суми.

Особливою (винятковою) мірою є припинення повноважень керівника боржника або органу управління боржника у випадку якщо ними не приймаються заходи по забезпеченню збереження майна боржника, вчиняються перешкоди діям розпорядника майна або припускають інші порушення законодавства (п. 6 ст. 13 Закону).

Введення процедури розпорядження хоча й не тягне звільнення керівника боржника і його органів управління, проте їхні повноваження істотно обмежуються (п. 11 ст. 13 Закону). Після порушення справи про банкрутство боржник зобов'язаний подати в господарський суд і заявнику відгук на заяву про порушення справи про банкрутство.

Що стосується заперечень боржника, то вони повинні відноситися лише до розміру грошових вимог заявника. Оскільки грошові вимоги заявника носять безперечний характер, то питання про їхню правомірність повинно вирішуватися в позовному порядку. В цьому випадку боржник повинен вказати у відгуку про звернення з позовом до суду з приводу оскарження