З цього правила є декілька винятків Хозяйственное право. Под. Ред. Мамутова В.К. К., Юрінком Інтер. 2002..

Так, при банкрутстві відсутнього боржника (ст. 52 Закону) ліквідатор повідомляє про це всіх відомих йому кредиторів, які в місячний термін з дня отримання повідомлення можуть направити арбітражному керівнику заяви з вимогами до банкрута. Кредитори можуть оскаржити результати розгляду їхніх вимог ліквідатором в господарський суд до затвердження судом ліквідаційного балансу.

В місячний термін з дня публікації оголошення про визнання боржника, який ліквідовуються, банкрутом кредитори зобов'язані заявити свої претензії до боржника (п. 3 ст. 51 Закону).

У разі визнання банкрутом громадянина-підприємця таку ухвалу і інформацію про це господарський суд направляє всім відомим кредиторам з вказівкою терміну пред'явлення кредиторами вимог, який не може перевищувати двох місяців.

Важливий етап ліквідаційної процедури — формування ліквідаційної маси. Тут ліквідатор наділений широкими повноваженнями. Він, зокрема, може відмовитися від виконання договорів банкрута, як це передбачено процедурою санації; приймає заходи по пошуку, виявленню і поверненню майна боржника; пред'являє до третіх осіб вимоги по поверненню дебіторської заборгованості банкрута.

На жаль, ліквідатор не володіє такими ж повноваженнями по визнанню операцій недійсними, що і управляючий санацією (п. 11 ст. 17 Закону). Колишня редакція ст. 15 Закону «Про банкрутство» давала можливість визнавати недійсними операції по відчуженню майна боржника за рік або три місяці до порушення справи про банкрутство по спеціальних підставах. Зараз такої норми в новій редакції Закону немає, що значно знижує ефективність ліквідаційної процедури. Тому було б розумним відновити раніше діючий порядок визнання операцій недійсними по відчуженню майна банкрута.

Ліквідатор для поповнення ліквідаційної маси може заявити вимоги до третіх осіб, які несуть відповідно до законодавства субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір таких вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Якщо ліквідатор виявить частку банкрута в загальному майні, то ця частка підлягає виділенню.

Іншим важливим елементом формування ліквідаційної маси є інвентаризація і оцінка особистого майна банкрута.

До складу ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів (майно і майнові права), які належать банкруту на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури і виявлення в її ході (ст. 26 Закону).

Наступним етапом ліквідаційної процедури є продаж майна боржника в порядку, визначеному ст. 30 Закону.

Після продажу майна банкрута починається етап погашення вимог кредиторів. Закон встановив шість черг задоволення вимог кредиторів і ряду правил на задоволення вимог кредиторів в порядку черговості (ст. 31 Закону).

Розрахунки з кредиторами ліквідатор здійснює відповідно до реєстру їхніх вимог, за винятком привілейованих кредиторів. Вимоги кожної черги задовольняються у міру надходження на рахунок грошей від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. При недостатності грошових коштів для повного погашення всіх вимог однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, які належать кожному кредитору однієї черги.

У разі відмови від задоволення визнаного в установленому порядку боргу ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

В ст. 31 Закону встановлено дуже вагоме, ключове правило погашення вимог кредиторів, яке властиво виключно процедурі банкрутства і без якого втрачає сенс Закон. Суть правила полягає в тому, що вимоги кредиторів, заявлені після закінчення терміну, встановленого для їхньої подачі, не розглядаються і вважаються погашеними Хозяйственное право. Под. Ред. Мамутова В.К. К., Юрінком Інтер. 2002.. Такий термін встановлений статтями 14 і 23 Закону і є присікальним.

Слід мати на увазі, що до погашених слід віднести вимоги кредиторів, не визнаних господарським судом або не заявлених взагалі (окрім привілейованих кредиторів).

Якщо вимоги не задоволені внаслідок нестачі майна, то вони вважаються погашеними.

Відносно деяких суб'єктів Закон встановив особливий порядок черговості вимог кредиторів (п. 11 ст. 43; п. 9 ст. 45; ст. 49).

Заключним етапом процедури ліквідації є затвердження звіту ліквідатора. Звіт і ліквідаційний баланс підприємства подаються ліквідатором в господарський суд після завершення всіх розрахунків з кредиторами. До звіту і ліквідбалансу додаються вказані в п. 1 ст. 32 документи.

В ході розгляду господарським судом звіту ліквідатора і думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів суд може затвердити звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс або призначити нового ліквідатора, коли колишній не виявив або не реалізував наявні майнові активи ліквідаційної маси боржника.

Затвердження господарським судом звіту і ліквідаційного балансу є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

Подальша доля юридичної особи — банкрута залежить від наявності залишку в нього після ліквідаційної процедури майна.

Якщо майна не залишилося, то суд ліквідовує юридичну особу. Копії рішення суду направляють органу, який здійснив державну реєстрацію банкрута, і організації держстатистики для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

У разі коли майна банкрута вистачило, щоб задовольнити вимоги кредиторів, то він вважається таким, який не має боргів і може здійснювати свою підприємницьку діяльність.

ІІІ. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БАКРУТСТВА.

1. Санація.

Санація є системою заходів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутство з ціллю запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації і спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному об'ємі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу,