а також з фінансуванням, бюджетним регулюванням і безпосереднім використанням коштів бюджетів та позабюджетних фондів.
Заключний (наступний, послідуючий, ретроспективний) бюджетний контроль здійснюється після закінчення бюджетного року спеціальними контролюючими органами, основним з яких є Державна контрольно-ревізійна служба. Ця форма контролю характеризується вивченням результатів виконання бюджетів за попередній період, дає змогу виявити упущення попереднього та поточного контролю.
Об’єктами бюджетного контролю виступають доходи та видатки бюджетів, ресурси бюджету, розрахунки по боргових зобов’язаннях, кошти в розрахунках, результати виконання бюджету, а також доходи і видатки, грошові кошти, основні засоби та нематеріальні активи, товарно-матеріальні цінності, розрахунки бюджетних установ, тобто діяльність, пов’язана з виконанням бюджетів.
Предметом бюджетного контролю є грошові відносини, пов’язані з поступленням доходів до бюджету та використанням бюджетних коштів у якості видатків.
За інформаційним забезпеченням розрізняють документальний та фактичний контроль. Документальний контроль полягає в тому, що достовірність тієї чи іншої операції перевіряють шляхом використання первинних бухгалтерських документів, облікових регістрів, звітності, в яких ця операція знайшла відображення. Фактичний контроль полягає у встановленні реального стану об’єкта шляхом вимірювання, зважування, перерахунку тощо. До об’єктів фактичного контролю відносять грошову готівку, основні засоби, товарно-матеріальні цінності. Фактичний та документальний контроль взаємопов’язані і доповнюють один одного.
На практиці у процесі виконання контрольно-ревізійних процедур виникає ряд проблем як організаційного так і методологічного характеру. Контролери-ревізори занадто завантажені виконанням додаткових завдань, внаслідок чого скорочується час на проведення ревізій, що негативно відбивається на її якості. У процесі ревізії виявляються факти спотворювання та викривлення даних бухгалтерського обліку і звітності як внаслідок халатності облікових працівників (через неуважність, відсутність спеціальної освіти та практичного стажу), так і внаслідок некваліфікованих і неправомірних розпоряджень керівників (через відсутність економічної освіти та практичного стажу економічної роботи). Дуже складним і проблемним є процес відшкодування нанесених відповідальними особами збитків. Частка відшкодованих збитків дуже низька, правоохоронні, судові органи, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування у абсолютній більшості випадків не застосовують суттєвих економічних санкцій до порушників, не кажучи про кримінальну та адміністративну відповідальність. Окремі керівники часто результати ревізії пов’язують з політичними утисками, використовуючи політичний прес стосовно контролюючих органів.
Всі ці недоліки пов’язані з переходом економіки від адміністративних методів господарювання до ринкових і є “хворобою” перехідної економіки. Незважаючи на це організація контрольно-ревізійної роботи потребує значного удосконалення, особливо в умовах адміністративної реформи.
Порядок здійснення контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів бюджетних установ
Попередній державний фінансовий контроль здійснюється на етапі планування та формування фінансових ресурсів бюджетних установ, а також на етапі реєстрації зобов’язань розпорядників бюджетних коштів. Попередній фінансовий контроль повинен бути найбільш ефективним, оскільки він проводиться ще до здійснення господарських операцій і повинен бути орієнтованим на запобігання фінансовим зловживанням в майбутньому.
Основними напрямами попереднього фінансового контролю є:
перевірка порядку складання, розгляду та затвердження кошторисів бюджетних установ;
контроль за наявністю належним чином оформлених кошторисів у самих бюджетних установах та в органах, що здійснюють фінансування цих установ (органи Держказначейства та Міністерства фінансів);
перевірка реальності кредиторської та дебіторської заборгованості розпорядників бюджетних коштів тощо.
Кошторис бюджетної установи є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Кошторис має дві складові:
загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;
спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.
Окрім перевірки затвердженого належним чином кошторису необхідно перевірити наявність у бюджетної установи такого документу як план асигнувань. План асигнувань із загального фонду бюджету – це помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань протягом року. Бюджетне асигнування – повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом із цим кошторисом.
Установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією). Виділяти бюджетні кошти установам можна тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань.
Установи мають право брати бюджетні зобов’язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань. Бюджетне зобов’язання – будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому.
Надавати бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів можна лише для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету.
Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету. За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головні розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, які визначаються відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України (191/2001-рп) та
