Становлення бюджетної системи в Україні за умов реорганізації економіки супроводжується активним пошуком моделей і концепцій, що грунтуються на теоретичних і практичних висновках світового економічного досвіду. Проте немає готових рецептів щодо проведення швидких кардинальних змін, які б оптимально відповідали інтересам усіх верств населення зокрема і держави в цілому.

Дослідження економічних криз світового господарства розкриває ще одну особливість, яка полягає в тому, що криза є наслідком дії ринкових сил і, як правило, всі країни виходили з кризового стану за допомогою активної участі держави, в умовах жорсткого державного регулювання, особливо у фінансовій сфері. Тому не варто сподіватися на пошук безболісних рішень, що забезпечують миттєвий соціальний добробут і динамічний розвиток без великих зусиль усіх і кожного упродовж певного періоду часу, а також не слід покладатися на ринок як на панацею від усіх негараздів у суспільстві, бо ринок - це механізм виявлення суспільних потреб і пристосування до них суспільного виробництва, а не мета суспільного розвитку.

Концепція ринкового господарства базується на реалістичності природи людини. Вона виходить із того, що людина приймає рішення, корисні передусім їй самій або її близьким чи певній соціальній групі. Людина виконує тим більше, чим очевидніше результат її діяльності позитивно впливає на власну долю. Ці тенденції зрушення свідомості людини простежуються і в Україні, й для цього вже закладено необхідні основи на найвищому законодавчому рівні, а саме задекларовано в новій Конституції України статтею 1 про те, що “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”.

Соціально-ринкова економіка в Україні визначається як проміжний шлях між класичною ринковою економікою, що відстоює лібералізм, і керованою державою плановою економікою, яка відповідає марксистським традиціям. Це оптимальний вибір для України, оскільки він передбачає врахування і поєднання свідомості й менталітету громадян із принципами ринкової економіки, яка має стати передумовою розвитку українського суспільства, та відживаючими твердженнями, що держава за все піклується.

Аби здійснити реальну розбудову економіки за допомогою соціально-ринкової спрямованості й досягнення соціального добробуту, необхідно не вдосконалювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а налагодити виробництво і не заважати відродженню вітчизняного виробника.

Зменшення виробництва за всіма макроекономічними показниками та поява попиту в 2000 році на окремі виробництва має не структурний характер, а загальнодержавний. За сучасних умов стагнація економіки означає втрату ринку як світового, так і внутрішнього. При цьому вільні економічні ніші миттєво заповнюються товаровиробниками-конкурентами з інших країн. Оскільки криза економіки бере початок у відтворенні виробничих процесів, то і проблеми бюджетного характеру слід відшкодовувати у розбалансованості економіки, диспропорцій в показниках накопичення та споживання.

Детальний розгляд структури доходів та видатків державного бюджету свідчить про відсутність достатньої наукової обгрунтованості системи витрат, які повинні фінансуватися з бюджетів.

Державний бюджет - це надзвичайно складне й чутливе соціально-економічне явище, що виступає головною ланкою фінансової системи держави. Вона опосередковує понад 70% усіх фінансових відносин і містить різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність і перерозподіляє значну частину ВВП.

Безперечно, у бюджетній системі України є певні здобутки, які дають змогу її ланкам хоч не синхронно, але все таки, працювати в умовах ринку. Проте, є незліченна кількість проблем, які слід розв’язувати і тим, самим, реорганізовувати державний бюджет.

Державний бюджет потребує насамперед чіткого правового оформлення, адже він тісно пов’язаний з правовими відносинами. Проте, як свідчить аналіз чинного законодавства в Україні, упродовж останніх років у сфері державних фінансів ми маємо повну відсутність правових гарантій з боку держави. Великою проблемою є надмірна централізація фінансових ресурсів у державному бюджеті. Їхня децентралізація має відбуватися не перерозподілом засобів державного бюджету, як законодавчим закріпленням джерел бюджетних доходів територіальних громад, а завдяки докорінній зміні підходу до правового регламентування управління державним бюджетом [ 76 ,c.52].

Сконцентровані в бюджеті кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони і безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку і успішного функціонування галузей економіки з проведення конверсії військово-промислового комплексу, охорони здоров’я, зміцнення науково-технічного потенціалу і культури, покращення матеріального становища населення та окремих його груп, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.

Акумуляція в бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і культури на всій територій країни. Бюджет є могутнім інструментом державного управління.

Значення державного бюджету обумовлено не тільки величиною коштів, які концентруються у ньому. В безпосередньому взаємозв’язку з бюджетом і під його впливом функціонують всі інші ланки фінансової системи. Він є провідником фінансової політики держави.

Наявність бюджету створює можливість для маневрування при розподілі коштів на потреби суспільства з урахуванням їхньої пріоритетності протягом певного проміжку часу.

Аналіз видаткової частини державного бюджету на 2003 рік свідчить, що головною особливістю ресурсних спрямувань є їх соціальна спрямованість. Соціальна політика України у